Давньоруська геральдична підвіска "мечника" із зображенням тризуба Володимира Святославича

Навесні 2012 року, в околицях селища Седнів (Чернігівська обл., Україна), що ототожнюється з давньоруським містом Сновськ, відомим по літописах з середини XI століття і розташованим на річці Снов, правій притоці Десни, була знайдена давньоруська геральдична підвіска.

Давньоруська геральдична підвіска "мечника"

Річка Снов, правий притоці Десни.

Підвіска виготовлена зі срібла. На стороні "А" вміщено зображення тризуба Володимира Святославича († 1015). Аналогічне зображення тризуба Володимира зафіксовано на геральдичних підвісках з Новгорода (Білецький 2004: 255-256, № 29), з Циблі поблизу Переяслава Південного (Білецький 2011: 44-45, рис.1; 2012: 447, 463, рис.12), а також на двох підвісках, які, імовірно, походять із Києва (Білецький 2004: 261, 262, 312, № 35, 36).

Срібна давньоруська геральдична підвіска: Тризуб Володимира Святославича († 1015) / Зображення меча типу V (Петерсон ...)

На стороні "Б" добре промальоване зображення меча типу V (Петерсон ...) клинок якого, на думку А.Н. Кирпічникова, завершується "летючою стрілою". Аналоги зображення "летючою стріли" ми можемо побачити на орнаментованому виробі з дерева, який походить зі Старої Ладоги.

Давньоруський меч типу V, знайдений на дні Дніпра біля острова Хортиця у Запоріжжі (Національний музей історії України, м.Київ): до реставрації / після реставрації.

Орнаментований дерев'яний виріб зі Старої Ладоги і схематична промальовка зображення. Друга половина X ст. Розкопки А.Н. Кирпічникова

Узголовок давньоруської підвіски типу "А" виконаний у вигляді голови тварини (вовка, дракона?). Подібні зооморфні закінчення можна зустріти на срібній ланцюга зі скарбу у Борисоглібського собору в Чернігові кінця XII - початку XIII століття і Оглаві стародавнього хреста з Національного музею Ісландії.

Малюнок-графіті на срібній чаші з Чернігова (птах?). / Срібний хрест з Національного музею Ісландії. X в. / Срібні плетені ланцюги зі скарбу у Борисоглібському соборі в Чернігові. Кінець XII - початок XIII ст.

Так само, схоже, зображення "летючої стріли" на підвісці з Седнева відображене на одній з трьох срібних із позолоченням чаш константинопольської роботи зі скарбу, що містить золоті і срібні прикраси, виявленого в 1985 році при археологічних розкопках дитинця у Чернігові (місце зберігання - Україна, Чернігів , Історичний музей, Арх.№ 239). На внутрішній поверхні чаші між медальйонами із зображенням святих нанесено декілька графіті, серед яких є схоже зображення трактоване у літературі як зображення птаха, тулуб якої утворено плетінкою.

Очевидно, що згадана підвіска була вірчим знаком особи, який представляла інтереси Володимира Святославовича. На думку А.Н. Кирпічникова, дана підвіска могла належати одному з мечників Володимира Святославича. Мечником у Стародавній Русі називали посадову особу на службі у князя. Його обов'язки, до яких належали і судові, прописані у зводі правових норм Давньої Русі "Руській Правді", проте єдиної думки з приводу його функцій у судовому процесі Давньої Русі у науковому світі дотепер немає.

Устрій дерев'яного циліндра.
/ Новгородський циліндр зі знаком Володимира Святославовича.

На думку ряду дослідників "Руської Правди", мечник наділявся владою для надання допомоги судді при відправленні правосуддя і виконання одного з найжорстокіших по "Руській правді" покарання - "потік і розграбування" (видача князю злочинця разом з дружиною і дітьми, передача усього майна на користь князя, за вирахуванням відшкодування збитку потерпілій стороні, і знищення житла). За вбивство мечника передбачався чималий штраф - 40 гривень, а нанесення побоїв каралося штрафом у 12 гривень. Крім судово-виконавчих функцій, він відповідав за збір податків. На це вказують відкриття, зроблені Новгородської експедицією Академії наук і Московського університету. Під час розкопок у Новгороді було знайдено два дерев'яних циліндра з вирізаними кириличними написами ділового змісту. На думку В.Л. Яніна, циліндри використовувалися у княжому господарстві як особливі замки на мішках.

На підставі археологічних даних датування знахідок має досить широкий діапазон - 973-1051 роки. Істотно уточнити один циліндр допомагає вирізаний княжий знак (у вигляді простого тризуба) Володимира Святославича, майбутнього хрестителя Русі, який правив у Новгороді в 970-980 роках.

Замки-бирки XI - початку XII ст. для замикання мішків із цінностями: а - із зображенням княжого знака; б - з написом: "Мечника Лазаря мішок" і зображенням меча; в - з літерою Н; г - з ім'ям "Хотен" (загальний вигляд, розгортка поверхні, розріз); д - з написом "Устя Ваги, мішок мечника, 3 гривні", зображенням меча і трьома зарубками; е - з п'ятьма зарубками; ж - із зображенням княжого знака (загальний вигляд, прорив, розріз)

В. Л. Янін зміг відновити втрачений текст і запропонував таке читання написи на циліндрі зі знаком князя Володимира Святославича: Мец'ніц' мех' Вь тіх' м (о) ті (х') Пол (...)'тв'ч' «. "Мец'ніц' мех'" - мішок мечника, судового чиновника з числа княжих людей; (Вь тіх' м (о) ті (х') »(- в тих мотках, обмотках (від мот'« моток »). Потім вказано ім'я мечника, мабуть, Полотвец. Циліндр використовувався як замок на зав'язаному мішка з частиною доходів, що призначалася мечнику по імені Полотвець.

Впродовж наступних 46 років розкопок було знайдено ще дванадцять подібних предметів, з яких шість несли на своїх поверхнях написи, що говорили про їх належність князю, або "Ємцю", або "Мечнику" (останній термін - синонім того ж "Ємця").

Зображення меча - графіті на візантійської монеті, знайденої у скарбі у Островському районі Псковської області в 1930 р.

На деяких вирізані князівські емблеми, на циліндрі "мечника" - меч (від цього атрибута влади відбувається і посадова позначення чиновника). Циліндр із згадкою "мечника" у своєму написі повідомляє про належний йому "міх" (мішок). На трьох знайдених тоді предметах зафіксована важлива деталь: короткий (поперечний) канал у них щільно забитий дерев'яною фіксованою пробкою, кінці якої обрізані врівень з поверхнею циліндра.

Поєднання всіх цих деталей прояснило призначення описаної серії предметів. Циліндри маркували зав'язаний мішок з часткою доходів, позначаючи належність мішка князю (тобто державі) або самому ємцю. Останній, згідно "Руської правди", отримував деякий відсоток від зібраних ним самим сум. Міх міг містити в собі хутро або інші цінності.


На цей час відома серія давньоруських підвісок, на яких князівські двозубці або тризуби супроводжуються зображеннями, що не мають відношення до геральдики Рюриковичів: "стяг" (Білецький 2004: 252, 313, 318 № 40, 53), "ріг" (Білецький 2004: 252 , 253, 318, № 53), "меч-молот" (Білецький 2004: 258, 259, 310, № 50: Білецький, Тарлаковскій 2011: 104-105). Подібні зображення зустрічаються, поряд з двозубцями і тризубами Рюриковичів, серед графіті на монетах (Нахапетян, Фомін 1994: № 74а, 259а; Добровольський, Дубов, Кузьменко 1991: 27, 69, 72, 78, 79, 105, 193, 229, 242 , 245, 251, 313, 327, 354, 369, 382, ​​412, 416, 427,)

Виходячи з вищесказаного можна зробити висновок, що підвіски зі знаком Рюриковичів були вірчими знаками осіб, яка перебували на службі у князя, і давали право здійснювати ті чи інші дії від імені або за дорученням князя.

Тарлаковський Леонід

Воїни доби Давньої Русі X - XI століть на малюнках-реконструкціях Олега Федорова

Малюнки Олега Федорова посилаються на достовірних археологічні та наукові дані, багато з них створені для найбільших музеїв та приватних колекціонерів з Росії, України та інших країн. Його перу належать численні реконструкції давньоруських археологічних сторожитностей. Але найбільш відомий він власне малюнками-реконструкціями воїнів Давньої Русі.

Олег Федоров, "Атака дружини давніх русів,X століття"

 

Дружинна культура на Русі формувалася одночасно з давньоруською державністю і вмістила у собі етнічні, соціальні та політичні процеси IX - початку XI століть.

Як показують історичні матеріали, слов'яни, більшість населення давньоруських територій, у військово-технічному відношенні, було відносно беззахисним. У якості зброї вони використовували хіба що стріли, списи та сокири. Змінилася ситуація після того, як на територію Древньої Русі прийшли так звані "руси". На думку вчених, так у давні часи називали воїнів, що прийшли з Північної Європи. Разом з русами з'явилися і прогресивні для того часу предмети військового озброєння та захисту.

Навчання хлопчика поводженню з мечем і щитом, X століття. За матеріалами давньоруських та скандинавських поховань.

 Серед археологічних матеріалів нерідко зустрічаються дитячі дерев'яні мечі та інші "іграшкові" предмети озброєння. Наприклад, у Старій Ладозі знайдений дерев'яний меч з шириною рукояті близько 5-6 см і загальною довжиною приблизно 60 см, що відповідає розміру долоні хлопчика у віці 6-10 років. Таким чином у іграх проходив процес навчання навичкам, які повинні були стати у нагоді майбутнім воїнам у дорослому житті.

Воїни дружини Святослава в Болгарії, друга половина X століття.

Варто зауважити, що "руське" військо на початковому етапі свого існування вело виключно піші бої, що підтверджується візантійськими і арабськими письмовими джерелами того часу. Спочатку руси розглядали коней виключно як засіб пересування. Правда, і породи коней, поширені на той час у Європі, були досить низькорослими, тому тривалий час нести на собі воїна-вершника у повному озброєнні просто не могли.

Вершник Хозарського каганату з болгаро-аланської сім'ї. Кінець IX - початок X століття. За матеріалами С.А.Плєтньової, Дмитрієвський археологічний комплекс, катакомба №52

Аланський лучник Хозарського каганату, IX - початок X століття. За матеріалами С.А.Плєтньової, Дмитрієвський археологічний комплекс, катакомба №55

Вершник Хозарського каганату з багатої аланської сім'ї. Середина IX століття. За матеріалами С.А.Плєтньової, Дмитрієвський археологічний комплекс, катакомба №106

До кінця X століття все частіше траплялися військові конфлікти між загонами русів і військами Хазарського каганату, а також Візантійської імперії, які мали у своєму розпорядженні сильну і навчену кінноту. Тому вже у 944 році союзниками князя Ігоря у поході на Візантію виступили печеніги, загони яких складалися з легких вершників. Саме у печенігів руси почали купувати спеціально навчених коней для нового роду військ. Правда, перша спроба руських загонів у битві верхи на конях, розпочата у 971 році в битві під Доростолом, закінчилася погано. Однак невдача не зупинила наших предків, а так як власної кінноти їм все ще не вистачало, була введена практика залучення кінних загонів кочівників, що входили навіть до складу давньоруських дружин.

Знатний скандинавський воїн руської дружини. Середина X століття.

Київський дружинник X століття. За матеріалами розкопок М. К. Каргер Десятинної церкви Києва, поховання №108.

 Давньоруські воїни переймали у степовиків не тільки навички верхового бою, але і запозичували зброю і одяг, характерні для "вершницької" культури. Саме у той час на Русі з'явилися шаблі, сфероконічні шоломи, кистені, каптани, сумки-ташки, складні луки та інші предмети озброєння вершника і спорядження коня. Слова каптан, шуба, ферязь, сарафан мають східне (тюркське, іранське, арабське) походження, що відбиває, судячи з усього, і відповідне походження самих предметів.

Знатний воїн руський дружинник. Кінець X - початок XI століття. За матеріалами поховань могильника Шестовиці, Чернігівської обл.

З урахуванням того, що на більшій частині території Стародавньої Русі кліматичні умови були досить суворими, історики припускають, що при шиття руських каптанів могла використовуватися вовняна тканина. "На нього наділи шаровари, гетри, чоботи, куртку, і каптан парчевий з ґудзиками із золота, і наділи йому на голову шапку з парчі, соболеву" - так арабський мандрівник і географ X століття Ібн Фадлан описує поховання знатного руса. Про носінні русами широких шароварів, зібраних біля колін, - згадує, зокрема, і арабський історик початку X століття Ібн Руста.

Давньоруський воїн. Друга половина X століття. За матеріалами Т.А.Пушкіної, Смоленська обл, Гньоздовський археологічний комплекс.

 У деяких військових похованнях давніх русів були знайдені срібні, прикрашені сканью і зерниною, конічні ковпачки, які ймовірно є закінченнями головних уборів у формі ковпака з хутряною облямівкою. Вчені стверджують, що саме так виглядала виготовлена майстрами давньої Русі "руська шапка", форма якої, швидше за все, належить до кочівницьких культур.

Давньоруський дружинник у розпашному каптані з гаптованої тканини. Друга половина X століття. За матеріалами Т.А.Пушкіної, Смоленська обл., Гньоздовський археологічний комплекс, поховання Дн-4.

 Необхідність вести бойові дії в основному проти степових легкоозброєних вершників зумовила поступову зміну російського озброєння в бік більшої легкості і гнучкості. Тому спочатку цілком європейське (варязьке) зброя руських дружин часів походів на Візантію поступово набуло більш східні риси: скандинавські мечі змінилися шаблями, воїни пересіли з ладей на коней, і навіть важкий лицарський обладунок, який з часом набув широкого поширення у Європі, ніколи не мав аналогій у творах давньоруських зброярів.

Руський князь з дружиною. Перша половина XI століття. За матеріалами археологічних знахідок Києва, Чернігова та Воронезької обл.

Джерело.

Що їли наші предки в добу бронзи? (досвід арехеологічної реконструкції)

Кочовики, які жили в євразійських степах у IIІ-II тисячоліттях до нашої ери, не затримувалися надовго на одному місці і не будували міст (за рідкісним виключенням). Фактично єдиними свідоцтвами їхньої культури залишились кургани. У цих похованнях поруч з людськими останками археологи часто знаходять різноманітні глиняні судини: горщики, в яких варили їжу, посуд для пиття, парадні глечики, молочні воронки.

Реконструкція зовнішньості представників ямної та катакомбної культур

Кандидат історичних наук Н. Шишліна впродовж багатьох років разом з колегами проводить розкопки курганів на території Калмикії. Вчені зібрали безліч зразків ґрунту з глиняних посудин, знайдених в древніх похованнях, досліджували їх склад і вміст, щоб отримати уявлення про кулінарні рецепти древніх кочівників.
Розкладена їжа збагачує ґрунт фосфором, причому в рослинних продуктах його більше, ніж в м'ясних і молочних, тому за змістом цього хімічного елемента в зразку вдалося встановити, що було в горщику - каша, молоко або вода. У деяких судинах знайшли кістки тварин, імовірно залишилися після варіння бульйону. Останки найпростіших паразитів, наприклад ехінокока, показали, що степові племена їли печінку і нутрощі тварин.


У ґрунті з горщиків збереглися пилок і фітоліти - скам'янілі рослинні клітини. Багато з них вдалося ідентифікувати. Полин, рогіз і лободу, мабуть, використовували як приправу для каш. Кашу готували з необмолоченних зерен дикого ячменю і вівса: в судинах знайдені їх залишки. Скупчення пилку рослин дозволило припустити, що в деяких горщиках був відвар з трав - шавлії, м'яти або мед. Суп в епоху бронзи варили на бульйоні з м'яса та печінки і заправляли зерном грубого помелу, запашними пряними травами та щавлем. У двох посудинах виявилося багато мікропластинок від річкової та озерної риби - значить, кочівники готували і юшку з риби! У декількох судинах знайшли фітоліти конопель, пилок ефедри і лободи. Геродот писав про знайомство скіфів з наркотичними властивостями конопель, але, виявляється, її вживали вже в бронзовому столітті.


Н. Шишліна припустила, що в зразках ґрунту, узятих в області "шлунку" померлих, теж могли зберегтися залишки їжі. І дійсно, вдалося виявити залишки зернових, фітоліти і пилок злаків, а також пилок солодки, лободи та ефедри. Збіг вмісту шлунків і глиняних горщиків вказує, що поминальна їжа багато в чому збігалася зі звичайними щоденними стравами: м'ясний бульйон, юшка, супи з додаванням великої кількості трав, каша, настої-чаї з диких трав, можливо, мед.

Але, мабуть, не завжди їжа була корисною і здоровою: деякі з похованих явно страждали від шлунково-кишкових членистоногих паразитів. Знайдені в судинах і шлунках спори грибка і останки кліщів свідчать, що продукти були заражені мікроорганізмами. Карієсу на зубах жителів степів доби бронзи практично немає, але помітний зубний камінь - результат пиття поганої води і порушення обміну речовин. Незважаючи на це тривалість життя степових кочівників бронзового століття була досить високою - близько 40 років, а деякі доживали до глибокої старості - 60-65 років.

У центрі Львова знайшли давнє поселення слов'ян

Знахідка може істотно удревнити походження міста.

Поблизу сучасного центру Львова, на вулиці Веселій, 5, де розпочалося будівництво готелю, археологи виявили поселення давніх слов'ян. На глибині знайшли господарські ями, у заповненні яких були уламки ліпного посуду та пряслиця – тягарці, які насаджували на веретено. - See more at: http://tvoemisto.tv/news/u_tsentri_mista_znayshly_poselennya_slovyan_shcho_zhyly_tut_do_zasnuvannya_lvova_66931.html#sthash.q3O5Vgbm.dpuf

Поблизу сучасного центру Львова, на вулиці Веселій, 5, де розпочалося будівництво готелю, археологи виявили поселення давніх слов'ян. На глибині знайшли господарські ями, у заповненні яких були уламки ліпного посуду та пряслиця – тягарці, які насаджували на веретено. - See more at: http://tvoemisto.tv/news/u_tsentri_mista_znayshly_poselennya_slovyan_shcho_zhyly_tut_do_zasnuvannya_lvova_66931.html#sthash.q3O5Vgbm.dpuf

Поблизу сучасного центру Львова, на вулиці Веселій, 5, де розпочалося будівництво готелю, археологи виявили поселення давніх слов'ян. На глибині знайшли господарські ями, у заповненні яких були уламки ліпного посуду та пряслиця – тягарці, які насаджували на веретено. Попередньо дослідники датують знахідки серединою VII ст. н.е. та відносять до празько-корчацької археологічної культури, повідомили у Рятівній археологічній службі.

Попередньо дослідники датують їх серединою VII ст. н.е. та відносять до празько-корчацької археологічної культури, повідомили у Рятівній археологічній службі. - See more at: http://tvoemisto.tv/news/u_tsentri_mista_znayshly_poselennya_slovyan_shcho_zhyly_tut_do_zasnuvannya_lvova_66931.html#sthash.q3O5Vgbm.dpuf

Окрім цього, на вул. Веселій археологи виявили та дослідили культурні нашарування, рештки забудови та уламки артефактів, зокрема люльок та кераміки, XV-XVIII ст. Археологічні роботи лише розпочалися.

«У часи середньовіччя це було давнє Краківське передмістя. Однак, як засвідчують результати цьогорічних археологічних досліджень, ця територія була заселена задовго до 1256 року. Тобто традиція безперевного загосподарювання цієї території є принаймні на 600 років старшою за першу писемну згадку про Львів.

Втім, це ще не означає, що нам треба переглядати офіційну дату заснування міста, але нова інформація суттєво доповнює ранню його історію і ще раз підтверджує місце розташування того ядра, з котрого розвинувся давньоруський Львів. У 1992 р. археологи вже знайшли рештки поселення празько-корчацької культури під час досліджень на місці будівництва готелю "Золотий Лев" (сучасний ринок «Добробут»), яке розташоване на відстані приблизно 150 м на південь від теперішнього місця розкопок. Тоді це була перша така знахідка на території Львова. Археологам провели масштабні дослідження і розкрили культурний шар на глибину до дев’яти метрів», -  розповів  директор НДЦ «Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАН України Олег Осаульчук.

Поблизу сучасного центру Львова, на вулиці Веселій, 5, де розпочалося будівництво готелю, археологи виявили поселення давніх слов'ян. На глибині знайшли господарські ями, у заповненні яких були уламки ліпного посуду та пряслиця – тягарці, які насаджували на веретено. - See more at: http://tvoemisto.tv/news/u_tsentri_mista_znayshly_poselennya_slovyan_shcho_zhyly_tut_do_zasnuvannya_lvova_66931.html#sthash.q3O5Vgbm.dpuf

Поблизу сучасного центру Львова, на вулиці Веселій, 5, де розпочалося будівництво готелю, археологи виявили поселення давніх слов'ян. На глибині знайшли господарські ями, у заповненні яких були уламки ліпного посуду та пряслиця – тягарці, які насаджували на веретено. - See more at: http://tvoemisto.tv/news/u_tsentri_mista_znayshly_poselennya_slovyan_shcho_zhyly_tut_do_zasnuvannya_lvova_66931.html#sthash.q3O5Vgbm.dpuf

Поблизу сучасного центру Львова, на вулиці Веселій, 5, де розпочалося будівництво готелю, археологи виявили поселення давніх слов'ян. На глибині знайшли господарські ями, у заповненні яких були уламки ліпного посуду та пряслиця – тягарці, які насаджували на веретено. - See more at: http://tvoemisto.tv/news/u_tsentri_mista_znayshly_poselennya_slovyan_shcho_zhyly_tut_do_zasnuvannya_lvova_66931.html#sthash.q3O5Vgbm.dpuf

Шкільна форма учнів Закарпаття до приходу совєтів

Так виглядала шкільна форма в українській школі в 1937-му році. Наші терени тоді ще не окупували совєти...
На фото -  закарпатські діти у школі села Богдан (1937 рік).

На Волині корупціонери сільради продали давньоруське городище

На Волині працівники Одерадівської сільради продали у приватну власність Коршівське городище (IX – XIII ст.) часів Русі, яке має статус археологічної пам'ятки національного значення. Корупціонери поласились на пам'ятку через те, що угіддя являють собою луги з древніми валами. Працівники Волинської обласної прокуратури встановили, що службові особи Одерадівської сільської ради Луцького району 1997–2000 років незаконно передали у приватну власність громадянам понад два гектари земель історико-культурного призначення.  Кримінальну справу стосовно приватизації городища відкрили ще в 2009 р., однак, як бачимо, справу навмисно затягують і по сьогодні.

Досліджувати городище почали ще у 30-х роках. Археологічні розкопки тут проводив Зигмунд Леський та інші польські фахівці. Розкопки проводили і за радянських часів. Багато експонатів з городища стали експонатами Волинського обласного краєзнавчого музею.

Цінність цієї пам'ятки національного значення, за словами Сергія Панишка, у тому, що це городище, розміщене на території Одерадівської сільради,і є однією з найбільших існуючих на Волині таких пам'яток археології. Територія городища - понад 5 гектарів. Дослідження свідчать, що тут було давньоруське місто, а вже у післямонгольські часи тут стояв замок місцевого феодала.  Виявляли і цікаві знахідки і VI–VII століть. Городище збереглося у гарному стані, і археологи могли б тут відкрити ще не одну сторінку нашої історії. Однак, для цього треба покарати винних і повернути землю державі. 

Виявлена під Москвою печатка належала київському воєводі з Литви

Виявлена ​​у 150 км від Москви печатка XV ст. належала київському воєводі Великого князівства Литовського Дмитру Івановичу Путятичу-Друцькому. До такого висновку дійшов співробітник Інституту російської історії РАН Олег Хоруженко. Його дослідження представлено в науковому журналі «Древняя Русь. Вопросы медиевистики».

Зображення печатки було опубліковано в 2007 році у книзі любителів-археологів. Печатка діаметром 22 міліметра була виявлена ​​в Алексинському районі Тульської області, «в 8 км на південь від Алексіна і в 2 км від села Широносова, місця колишнього села». На ній є надпис «† Печ[а]ть кн[ѧ]зѧ Дмитрєѧ». Питання ідентифікації власника печатки - якогось «князя Дмитра» - викликала довгий час суперечки.

Печать «князя Дмитрия»

Хоруженко стверджує, що цим «князем» був Дмитро Путятич - намісник Мценска та Любутська, міст, що належали тоді Великому князівству Литовському. У 1456 році Дмитро Путятич скаржився литовському великому князю і королю польському Казимиру на набіг рязанців, які підпалили Мценськ. У червні 1486 він уже доносив королю про травневий напад на «мценян та Любучан» московського війська. З липня 1486 по вересень 1488 князь Дмитро Путятич згадується як намісник брянський.

З 1492 по 1505 київським воєводою був Дмитро Іванович Путятич-Друцький. Хоруженко ідентифікує мценського і любутська намісника та київського воєводу як одну особу. «Ніяких підстав заперечувати тотожність трьох князів Дмитріїв Путятичів другої половини XV - початку XVI століття немає. Їх урядування слідують хронологічно послідовно, а генеалогія литовських князів цього періоду не дає можливості запропонувати іншу альтернативу», - стверджує дослідник.

Місце знахідки печатки «князя Дмитра» знаходиться в 12 кілометрах на схід від Любутська (нині городище в 500 метрах на захід від села Троїцьке в Ферзіковскому районі Калузької області) і, «цілком можливо, входило в Любутска повіт або безпосередньо межувало з ним» , - відзначає Хоруженко. Таким чином, печатка могла належати саме Дмитру Путятичу -Друцькому.

Перевірити дану гіпотезу дозволяє поміщений в центрі об'єкта знак, метою якого було вказати на рід власника, непозначеному в легенді печатки. «В його (знака - прим.« Стрічки.ру ») основі вертикальна риска на горизонтальному підніжжі, яка становить близько половини довжини від вертикалі. Вінчає вертикаль навершшя, судячи з усього, не пряме, як підніжок, а дещо увігнуте. По обидва боки від вертикалі розташовані дві дуги значно більше півкола»- йдеться в дослідженні. Зображення на знакові подібне малюнкам на печатках Івана Семеновича Баби-Друцького та Василя Семеновича Красного - двох дядьків Дмитра Івановича Путятича-Друцького.

Печатка Івана Семеновича Баби-Друцького

Печатка Василія Семеновича Красного

«Знак на виявленій печатці князя Дмитра типологічно відповідає знакам на вже відомих і точно атрибутувати печатках князів Друцьких, що додає підстав для ідентифікації її власника як князя Дмитра Івановича Путятича-Друцького, намісника Любутська. Позолочена намістницька печатка, ймовірно, відноситься до скалду трофеїв, захоплених і захованих в скарбі рязанцями або москвичами після одного з численних, судячи з усього, набігів на Любутськ », - підсумовує Хоруженко.


Дмитро Іванович Путятич був сином родоначальника роду князів Путятиних Івана Семеновича Меньшого Путяти Друцького.

На Кіровоградщині знайшли руїни древнього храму

На території Кіровоградської області археологи виявили культову споруду, вік якої більше шести тисяч років! Фахівці віднесли її до трипільської культури мідного віку (5500-2750 роки до нашої ери).

На місці розкопок також знайшли фігурки у вигляді жінок, незвичайні прикраси та вівтар для жертвоприношень. Що характерно, носи у статуеток величезні, а очі мають різні розміри і несиметричні.

Про відкриття на щорічному форумі Європейської асоціації археологів в Стамбулі повідомили українські археологи Наталія Бурдо і Михайло Відейко.

Святилище було побудовано ще до винаходу писемності і розміром 20 на 60 метрів. Раніше це була двоповерхова будівля з дерева і глини, оточена красивим двором. На кожному поверсі було по п’ять кімнат.

Усередині святилища знайшли вісім глиняних плит, які, можливо, використовувалися в якості вівтарів. На одній з них виявили безліч обгорілих кісток ягнят. Підлога і стіни всіх п’яти приміщень другого поверху були пофарбовані в червоний колір.

Храм був виявлений під час розкопок доісторичного поселення поблизу села Небелівка Новоархангельського району. Воно займало площу близько 238 гектарів, там розміщувалися 1,2 тисячі будівель та 50 вулиць.

Петрогліфи Таш-Аїру

Таш-Аїр - вузька звивиста і глибока ущелина в Криму і скеля на ній, розташована поряд з печерним монастирем Качі-Кальон, відома своїми древніми наскельними малюнками: виявлені окремі їх фрагменти, нанесені червоною охрою. Це безцінний пам'ятник живопису древніх людей, не лише в історії України, а й світу, адже відноситься він, як вважають вчені, до IV-III тисячоліть до н. е., тобто до міднокам'яного віку. Назва «Таш-Аїр» походить з кримсько-татарської мови, і означає «камінь, який обвалився». І дійсно, в самому гирлі ущелини шлях перегороджує гігантська, висотою близько 15 метрів, гостроверха брила вапняку. У далекому геологічному минулому цей моноліт впав сюди зі схилу ущелини, щоб стати своєрідним охоронним знаком одного з найвидатніших і найзагадковіших пам'яток археології Криму. Знаходиться вона в декількох кілометрах від с. Передущелинного Бахчисарайського району за такими координатами: +44° 42' 14.50", +33° 52' 23.00". 

Петрогліфи на стіні Таш-Аірского навісу були виявлені у 1935 році археологом Д. А Крайновим. Місце це було привабливо для людини впродовж багатьох тисячоліть, про що свідчать багатошарові сліди діяльності первісних людей. Людськиі поселення тут фіксуються вже з періоду мезоліту (10-8 тисяч років тому), і функціонували (з перервами) аж до середньовіччя. Цьому сприяло те, що тут були всі умови для життя: непересихаюче джерело прісної води; річка, де можна було ловити рибу (кримські ріки в давнину були повноводнішими за теперішні); виходи залягання кременю - стратегічного матеріалу кам'яної доби. Дрібні крем'яні камінчики і сьогодні валяються під склепінням навісу і охоче розбираються на сувеніри туристами. 

Стіни Таш-Аірского навісу колись покривало величезне піктографичне панно. Малюнки, зроблені червоною охрою, займали площу близько 15 квадратних метрів. Вони були створені уздовж стіни десятиметровою смугою, ширина якої сягала 1-1,5 м. За тисячоліття фарба потьмяніла, обсипалася і сьогодні малюнки, що збереглися декількома окремими фрагментами, ледь помітні зараз навіть для дослідників. Лише 34 фігурки змогли встояти перед руйнує силою часу. Для фотографування петрогліфів туристи скоюють вчинки вандалів – збризкують стіни з охрою водою, що призводить до руйнації древніх малюнків. 

Петрогліфи Таш-Аїру, на думку їхніх першовідкривача, були створені в ІІ тисячолітті до н.е., в добу бронзи, представниками так званої Кемі-обинської культури. Зображення є не випадковими знаками, - вважав Крайнов. Це була своєрідна літопис племені у малюнках, що розповідав про набіг кочових племен, які почали робити набіги на Крим з півночі і про боротьбу з ними місцевих жителів. На петрогліфах Таш-Аїру, дійсно помітні військові сюжети - вершник на коні, людина, що лежить на землі і т.д. 

Інші, більш пізні дослідники, не в усьому згодні з першовідкривачем. Є версії, що малюнки комплексу не пов'язані між собою за змістом і представлені окремими сюжетними композиціями. Деякі вчені, взагалі, відкидають датування малюнків бронзовим століттям і відносять їх до пізнішого тавро-скіфського періоду, а то, навіть, і до середньовіччя.

 «Фігури озброєних і беззбройних людей, переляканий кінь біля дерева, до якого його прив'язали, наїжачений пес, готовий до стрибка, зруйновані споруди і розбиті вози ... Судячи з усього, це розповідь про криваве зіткненні двох первісних племен», - так інтерпретує ці малюнки відомий дослідник наскальних зображень Криму В. С. Драчук.

Деякі археологи вважають, що ці петрогліфи залишив кемі-обинської художник (саме художник - подивіться, як виразні деякі фігури), розповівши нам про зобразив битву свого племені зі степовими прибульцями, що намагались захопити родючу Качинскую долину.

У верхній частині композиції зображена фігура людини, вписана у дивний косий овал. Так зазвичай позначають чиєсь місцезнаходження в межах приміщення або окресленої території. Може бути, тут у плані зображений довколишній масив, який служив притулком?

Слава Богу, археологи минулого століття встигли скопіювати шедевр кемі-обинської мистецтва. Через недбальство чиновників і туристичних гідів, петрогліфи майже повністю були змиті туристами, які бажали сфотографувати їх для себе, збризкуючи при цьому водою. Сьогоднішній стан пам'ятки залишається невідомим через тимчасову окупацію Криму північним сусідом.