У другій пол. XVIII століття, коли Річ Посполита доживала своїх днів, терени України палали в анархії пограбувань магнатами і польськими урядовцями та орандарями, єдиною силою, на яку спиралися люди, були повстанці-гайдамаки. Найепічнішою історією з тих часів є оповідь про відомого своїм шаленством і вдачею Найду, яка яскраво розкриває буремність життя того періоду і духовну боротьбу і пошуки через неї Бога і справедливості.
Походження і дитинство відомого гайдамаки Найди оповиті ореолом легендарності. Жив і уславився він у подвигах у першій половині-середині XVIII століття. Ніхто не знав ані батька його, ані матері. Розповідають, що знайшли його, нібито, немовлям чумаки біля криниці, у степу, і віддали на виховання запорожцям. Інші кажуть, що запорожці його викрали у когось, як годилося: серед січовиків, які все життя проводили у походах, і овдовіли, або ж із різних причин не змогли завести сім'ю, була традиція "обживатися" дітьми, викрадаючи їх у нерадивих матерів, яких вони виховували як рідних і передавали їм свою спадщину.
Запорожці охрестили хлопчика, назвали його Найдою (згідно обставин оказії, в яких знайшли) і доручили годування майбутнього гайдамака якомусь кашовару. Ще у дитинстві Найда вирізнявся незвичайною непосидючістю, непокірливістю і вибуховим характером, з яких згодом утворився буйний запорожець. Переказ говорить, що коли Найда ще був маленьким, кашовар, вихователь його, боявся чим-небудь образити мстивого вихованця. Якщо Найда був сердитий на кашовара, то він зазвичай кидався на казани, в яких той варив запорожцям кашу, і перекидав їх, за що маленького Найду нещадно били за такі капості, та завжди при цьому зауважували, що з хлопчика неодмінно вийде "песиголовець", - гірше, ніж розбійник. А коли він став юнаком, - мало хто із запорожців міг з ним побитися навкулачки. Коли ж він став "козакувати", то не було козака хоробріше за Найду, а сила в його руках була така, що він заковував і розковував свого коня без коваля голими руками.
Переказ не говорить, що було причиною вигнання Найди із Запорожжя. Мабуть, шаленство і буйна вдача налаштували проти нього усіх, кого він знав змалку, а тому товариші змушені були якось позбутися Найди. Він подався на Дон, до донських козаків, але й там не прижився. Убив там дванадцятеро козаків і втік до Києва замолювати свої гріхи. У Києві Найда вступив до монастиря і упродовж дванадцяти років жив суворим чернецьким життям, замолюючи щороку по одній загубленій ним душі людській. Та коли його спокута закінчилася, у сні він побачив видіння, яке сприйняв за знак, і таємно полишив монастир, подавшись до повстанців, де швидко став ватажком гайдамаків.
Що спонукало його після дванадцяти років самітництва кинутися у таку страшну крайність, як гайдамаччина, — невідомо. Та із релігійної крайності запорожець подався у іншу, і почав особисту війну проти окупантів - поляків, та колаборантів. Упродовж кількох років він успішно робив набіги на польські поселення і панські маєтки, щоразу повертаючись із багатою здобиччю. Найду часто бачили у Києві і на його околицях, і щоразу він з’являвся у новому вигляді. Найчастіше він тинявся у рясі ченця, і чернечий одяг відводив від нього будь-які підозри. Становище його було у дрімучому лісі, в середину якого вела тільки одна вузька стежка з глибокого, вкритого лісом яра, на невеличкій галявині були вириті землянки, в яких гайдамаки могли жити літо і зиму, отже з приходом холодів не треба було розходитися у різні боки у пошуках притулку, як це робили інші ватаги гайдамаків. У тому ж лісі, який розкинувся на кілька десятків верст, на інших галявинах паслися гайдамацькі коні. Становище охороняли і гармати, відбиті з боями у поляків. Щоразу після вилазок ватага Найди пропадала, ніби провалювалась крізь землю, тоді як вона безпечно відпочивала у своєму неприступному становищі.
Одного разу Найда пройшов зі своєю ватагою майже через усе Правобережжя, творячі шаленства. Особливо жорстоко розправився він над одним польським поселенням, де замордували двох його побратимів-гайдамаків. Наближаючись до села, він з сусіднього лісу вислав туди свого розвідника, які мали розвідати, у якому стані перебуває це поселення, як його обороняють і скільки у ньому війська. Розвідників чекали всю ніч, але той не повернувся. Найда перечекав цей день і у ніч послав другого лазутчика. Але й той не повернувся. Не було сумніву, що його або зрадили, або хлопці потрапили у полон. Не довіряючи спритності інших гайдамаків, Найда на третю ніч сам відправився у розвідку. Вночі він прокрався до хат із обережністю, що його ніхто не помітив, а коли почало розвиднятися, підповз до самої царини і побачив, що вартові, поставлені біля брам поселення, поснули. Але тут же він знайшов і розгадку того, чому не повернулись його посланці. Біля самої царини, на високій шибениці, гойдалися два трупи, повішені за ноги, і у трупах цих Найда впізнав своїх товаришів. Тіла були обезголовлені, а на воротах, на двох загострених частоколах, бовваніли уткнуті в них голови.
Озлоблений Найда відразу повернувся до ватаги і, не очікуючи ночі, пішов до поселення на відкритий бій. Село не встигло прокинутися, як гайдамаки, зарізавши обох вартових, запалили поселення і почали розправлятися над мешканцями посеред пожежі. Всі поляки і євреї були вирізані, заколоті і передушені до останнього. Навіть малих дітей. Майно усе пограбували, а ксьондза повісили на дзвінниці костьолу, підв’язавши до серця дзвону, і дзвонили у нього, смикаючи ксьондза за ноги. А після цього гайдамаки зробили "з ляхів греблю": усі трупи стягнули до річки і поклали один на одного, таким чином з мертвих тіл утворилася гребля, і Найда на коні переїхав по трупах.
Закінчивши шаленства, ватага попрямувала далі, але у дорозі зустрілася з сильним польським загоном, що поспішав із сусіднього міста, отримавши напередодні звістку, що там спіймали двох підісланих гайдамаків-шпигунів.
Зустрівши поляків, Найда повів козаків в атаку. Гайдамаки розсіяли лави польської кінноти, але коли до поля бою ті підкотили артилерію і відкрили вогонь з гармат, гайдамаки, втративши кілька чоловік, кинулися втікати, тим більш, що вдалині з’явилися нові загони польської кінноти. Поляки кинулися переслідували їх у степу на відстані кількох верст. Заморені гайдамацькі коні, надміру навантажені награбованим добром, не могли вже нести на собі ще й вершників, і гайдамаки бачили, що поляки рано чи пізно наздоженуть їх.
Тоді Найда вигадав як врятуватися. Навкруги розкинувся степ і не було у ньому ані лісу, ні переліска, де б можна було сховатися від погоні. А тому гайдамаки спішилися. Степова трава, якою вони скакали, була дуже високою, і Найда скомандував нарвати жмути сухої трави, і, розтягнувшись у лінію, наскільки вистачало людей, звелів запалити степ. Трава спалахнула, і пожежа, роздмухувана вітром, пішла на зустріч полякам. А гайдамаки Найди успішно повернулися до свого становища.
Але це надзвичайно розлютило польську магнатерію, і проти його ватаги кинули регулярне військо, яке відслідковувало його пересування і, зрештою, оточили у одній з глибоких яруг. Гайдамаки довго захищалися. Багато з них було вбито, інші кидались у яругу, щоб там померти. Найда відбивався відчайдушно, а потім, коли його коня було вбито і заряди усі витрачені, він також кинувся з кручі, думаючи або розбитися, або повзком утекти від ворога. Але там поляки і знайшли його. Приголомшений падінням, Найда був взятий живим і пов’язаний. Захопили й інших гайдамаків, які залишились живими. Кажуть, Найду прив’язали до гармати і так привезли у місто. Усю дорогу він лаявся, проклинаючи поляків і від безсилля і злоби "плюнув у польське небо", як говорить переказ.
Коли гайдамаків допитували у суді, жоден не сказав ані слова. Поляки присудили їх до жорстоких страт і частини тіла страчених розвішали на жердинах вздовж правого берега Дніпра, ніби віхи. Найда був впертішим від усіх своїх товаришів, і йому присудили роздерти груди і вирізати серце, щоб подивитися розмір і особливості устрою нутрощів страшної для поляків людини.
Катування Найди проходило у присутності губернатора. Коли кат зірвав з гайдамака сорочку і хотів розрізати йому груди, усі помітили під лівою груддю велику родимку, дуже подібну формою до хреста. Губернатор наказав зупинити катування, і послав за своєю дружиною. Найда лежав прив’язаний до залізних кілець по руках і ногах з відкритими грудьми. Губернатор, коли прийшла його стара дружина, запитав її:
— Чи пізнаєш ти ці груди?
— Невже це груди мого сина! — вигукнула та і кинулася було до Найди, але тут же знепритомніла.
Найда не розумів, що відбувається, хоч і бачив, що трапилось щось надзвичайне.
Губернатор почав знову допитувати гайдамака і гірко плакав.
— Кажи істинну правду, хто ти?
— Я Найда.
— Звідки ти родом?
— Не знаю.
— Хто ж знає?
— Криниця степова та чумацький шлях.
— А хто твої батько і мати?
— Батько мій Великі Луки, а мати моя - Січ.
Врешті губернатор добився-таки, що дізнався від Найди, як він потрапив на Запорожжя.
— Ось твоя мати, — сказав губернатор, вказуючи на дружину, — а я твій нещасний батько.
Переказ говорить, що Найда справді був сином польського губернатора. У ранньому дитинстві його викрали якісь жебраки, в яких підозрювали гайдамацьких шпигунів. У дитини була примітна родимка під лівою груддю, дуже подібна до хреста, і саме вона дала можливість матері впізнати сина більше ніж через сорок років. Як він опинився у степу біля криниці поблизу гайдамацької дороги — переказ не пояснює.
Страту Найди відмінили. Кажуть, про нього доповідали королю, і король помилував його, віддавши у розпорядження губернатора.
Коли Найду запитували, що спонукало його так озлобитися проти поляків, він сказав:
— У молодості я вбив дванадцять козаків і пішов до монастиря замолити свій гріх. Дванадцять років молився, замолюючи одну душу на рік, і думав, що Бог простив мене. Та Бог мене не простив. Через дванадцять років уві сні прийшов до мене старий і повів на той світ. І бачу я на тому світі пекло, і у вогні з іншими грішниками мучиться якась людина, вибираючись на вогненну гору. І питаю я: "чия це душа?" — "Це твоя душа мучиться, відповів старий: ти згубив на тому світі дванадцять душ, а на цьому світі повинен перейти дванадцять разів через дванадцять вогняних гір, щоб тільки здаля побачити рай". І побачив я знайомого запорожця, який також збирався на вогняну гору: у нього на плечах був шкіряний мішок з людською кров’ю, і коли він поливав вогненну гору кров’ю з цього мішка, вогонь згасав, і запорожець голими ногами вибирався на гору. "Хто це?" — запитав я. — "Це гайдамак: він убив запорожця, і за це потрапив до пекла. А у мішку в нього людська кров, яку він пролив за віру православну: цією кров’ю він поливав вогненну гору: гора не пече йому ноги, і через цю кров він попаде до раю". І пішли ми далі. І побачив я криваву річку, через яку пливе багато-багато народу, але не допливає до середини — така широка річка. "А це хто такі?" спитав я. — "Це ляхи — католики, які різали людей за віру православну. А та кривава річка — то кров руська: поляки стільки її пролили за віру, що з крові утворилася ріка, і через неї ляхи не можуть переплити до кінця століття. А за рікою — рай божий"… Коли я все це побачив на тому світі (закінчив Найда), я і пішов у гайдамаки різати ляхів за віру, щоб їх кров’ю на тому світі заливати пекельну вогненну гору".
Так закінчується історія про видатного гайдамаку Найду...
