пʼятниця, 27 червня 2014 р.

Застереження скіфських послів Олександру Македонському


Широкому загалу мало відомо про період Олександра Македонського на наших теренах. Невелика кількість любителів історії відомо про похід Зопіріона на Скіфію, та подальший розгром його армії неподалік Ольвії. Але мало хто знає, що великий македонський завойовник бажав здійснити черговий каральний похід на непокірних скіфів після завоювання Індії. Після повернення до Вавилону, царя відвідало скіфське посольство. У наведеному нижче уривку приводиться промова донських скіфів у грецькому перекладі. 
Дослідники датують відвідини скіфами Межиріччя після захоплення царем Мараканди та Індії і перед його смертю. Один із списків промови послів до нас доніс римський історик Квінт Курцій: 

  
  

   "Як уже все до переправи підготовано було, тоді приїхали Скіфські Посли числом двадцять чоловік ... Скіфи були не такої незрабної та перевернутої розсудливості були, як інші варвари. Деякі з них, як кажуть, і наукам, скільки можна народові, завжди справи військової, навчаються ... Знайшли ми у старих письменників, що старший з них говорив таким чином: 
   Якби боги зволили, щоб величність віку твого рівна була жадібності душі твоєї, то б тебе не міг вмістити всесвіт. Однією б ти рукою досягав до сходу ... другою - до заходу ... Таким чином більше ти бажаєш, ніж обійняти можеш. З Європи прямуєш ти в Азію; з Азії переходиш до Європи. Наостанок ти підкориш собі весь рід людської, і з лісами, зі снігами, з ріками і дикими тваринами воювати будеш ... Чи ти не знаєш, що великі дерева довго ростуть, а в одну годину викорінюються? Божевільний той, хто дивлячись на плоди, про висоту їх не думає. Дивись, щоб тобі в намаганні видертись на саму верхівку ... не впасти. Іноді і лев малим птахам дістається в їжу, і залізо іржа з'їдає. Не існує нічого такого могутнього, чому б не сталося біди і від найслабкішого. Які нам до тебе потреби? Ми і до землі твоєї ніколи не торкалися: хіба нам, живучи в глухих лісах не дозволено не знати, хто ти такий і звідки прийшов? Ми як служити нікому не можемо, так і володіти не бажаємо. Знай, що нашому скіфського народу дари з небес дані, - ярмо, орало, стріла та чаша, які ми з приятельми уживаємо і проти неприятелів. Зеленими плодами, працею через волів отриманими, ділимося з приятелями, чашею лиємо з ними вино богам на жертву, а неприятелів здалеку стрілами, а поблизу вражаємо списами. Таким чином перемогли ми Сирського царя, а після Перського і Мідского і розчистили собі шлях до самого Єгипту; а ти, який йдеш для винищування розбійників сам розбійник усіх країн, у яких ти тільки не був. Ти Лідію, Сирію, Персію та Бактрію узяв у своє володіння. Звідти прямував до Індії, а тепер вже й на худобу наш ласі і хижі свої простягаєш руки. На що тобі багатство, яке в тобі збуджує жадібність? Ти перша людина, у якій від ситості голод народжується; а чим більше ти маєш, тим сильніше бажаєш того, чого не маєш. Чи тобі на розум не приходить, скільки ти часу втратив у підкоренні Бактріанского царства? Тим часом, поки ти їх приводиш у покірність, Согдіанці бунтувати почали: війна тобі в перемогах народжується. Нехай ти будеш більше і сильніше за всіх, однак чужий володар усім нестерпний. Перейди лишень за Дон, і дізнаєшся, які безмежні скіфські степи; однак же ніколи нас не спіймаєш; убогість наша легшою буде, аніж твоє військо обтяжене здобиччю скількох народів. І понад те, коли ти подумаєш, що ми від тебе віддалилися, побачиш нас несподівано посеред свого табору... Скіфи кажуть, що щастя без ніг, тільки руки і крила має: хоча коли кому руки і подає, але за крила вхопитися не дається. Наостанок якщо ти бог, то повинен ти чинити благодіяння для смертних, а не викрадати їх особисту власність; якщо ж ти людина, то ніколи не забувай своєї людяності. Безумством є думати про те, що призводить тебе до забуття самого себе. Кого ти не роздражниш війною, тих вірною дружбою користуватися можеш ... Переможених вважати собі за приятелів побоюйся. Між господарем і рабом немає ніякого приятельства ... Знай, що у Скіфів не присягою союзи затверджуються, але присяга складається у зберіганні вірності. Грецькою та обережність є, яка договори складає і богами клянеться; а ми за присягу закликаєм саме зберігання вірності. Ті, хто людей не шанують, ті і богів обманюють. Не потрібен тобі приятель, у доброзичливості якого сумніватись можеш. У втім, ми будемо тобі Азії та Європи захисниками. Бактрію розділяє від нас тільки Дон-ріка; за Доном ми мандруємо до самої Фракії, з якою, як кажуть, межує Македонія; тепер сам поміркуй, - приятелями, чи порубіжними обом твоїм володінням ворогами мати бажаєш?"

середа, 25 червня 2014 р.

У Вітебську встановили монумент князю Ольгерду. Колоради - проти

24 червня на Ринковій площі Вітебська встановили пам'ятник князю Ольгерду, князю Вітебському (1320 – 1345 роки), Великому князю Литовському (1345 – 1377 роки). Проти цього почала активно виступати місцева колорадська громадськість. 

Пам'ятник створив мінський скульптор Сяргєй Бандаренко. Відлили його на полацькому підприємстві “Тэхналіт”. Встановлювати його почали 24 червня, що відбувалось з самого ранку і до пізнього вечора. Сам монумент з'явився через 5 років після створення проекту з його встановлення. 



Як виявилось, увіковічнення славного князя Ольгерда не сподобалось місцевій колорадській публіці. Місцева "російська громадськість" (в яку записались активісти російських організацій, політичних партій, місцевого казачєства, представників МПЦ та ветеранів війни в Афганістані) вважає Ольгерда "литовським князем, який відомий тим, утискав та вбивав своїх православних сучасників, здійснених під час походів на Москву". Тому вони вирішили протестувати проти встановлення монументу цьому князю. Як бачимо, риторика цих окупантів скрізь однакова, і не має строків давності: лише представників своєї країни вони вважають героями та праведниками, а інших - ворогами, злочинцями та окупантами.

Урочисте відкриття пам'ятника відбудеться 27 червня під час святкування 1040-річчя Вітебська. 

Джерело