У Києві знайшли берестяну грамоту

У Києві знайшли берестяну грамоту. Її виявили її на вул. Хорива, 13/11. За цією адресою знаходиться пам'ятник архітектури, будинок першого головного архітектора Києва Андрія Меленського (1818 р.), який готуються переобладнати у готель. Оскільки будинок знаходиться на охоронній зоні заповідника «Стародавній Київ», будівельним роботам повинні передувати археологічні розкопки, тому компанія-забудовник уклала з Центром археології договір.- Нам пощастило, що дають можливість спокійно попрацювати на цьому місці, - розповів науковий співробітник Центру археології Сергій Тараненко. - Звичайно будівельники, що називається, дихають у спину, мовляв, давайте швидше, а то взагалі встигають вивезти грунт, поки ніхто не схаменувся. Але тут ми пробили декілька шурфів, пройшовши близько 20 горизонтів - археологічних шарів різних періодів, - і ось що виявили.Удача № 1. Під будинком Меленського - давньоруська садиба. Головне ускладнення при розкопках на Подолі - близькість грунтових вод. У них мало що зберігається. 

 - Грунтові води залягають на рівні 4-5 метрів, - каже Сергій. - Від дерев'яних будівель залишаються тільки сліди, наприклад від колоди в 20-25 см в діаметрі - тільки відбиток в землі. А ось в нижніх шарах грунту, під ними, дерево консервується, а й дістатися до них - проблема, так як не можемо пройти через насичений водою грунт, і доводиться припиняти роботи.

Пробивши шурф на глибину 7 метрів, археологи виявили залишки стародавньої садиби XII в. і шматок берести, на якій міг зберегтися стародавній лист.






На вул. Хорива грунт виявився сухим, і вдалося пробити шурф на цілих 7 м, діставшись до шару ХІ-XII в. Виявилося, що будинок Меленського побудований над давньоруської садибою XII в. Її розмір ще належить визначити. У п'ятницю, наприклад, відкрили тільки одну стіну давнього дерев'яного будови, з понеділка роботи продовжать.
- Можливо, в цій садибі жив воїн, - припускають археологи. - Крім великої кількості кераміки та скляного браслета, виявили брусок - точильний брусок з дрібнозернистого сланцю з отвором посередині, щоб носити на поясі. Тобто це не якийсь предмет побуту, таку річ людина брала з собою в похід, щоб заточувати меч. Але головна знахідка вразила навіть бувалих археологів - вперше в історії Києва була знайдена берестяна грамота.
Удача № 2. До берести не добралися грунтові води
У Новгороді за всю історію археологічних розкопок знайдені близько тисячі берестяних грамот. У Києві - жодної, хоча немає сумнівів у тому, що вони були в ходу. Серед тих же новгородських грамот є ті, в яких згадуються і угоди з київськими купцями. Але через уже згадуваних грунтових вод шматки кори з записами згнили.

Знайдену бересту вже обробили спеціальним розчином. Тепер її будуть очищати від бруду і розглядати під мікроскопом. Знайдений шматок бересту - близько 15 см завдовжки. Чи написано на ній щось, поки невідомо, для цього буде потрібно ще ряд досліджень. Але сам факт, що саме на цій глибині зберігся такий крихкий предмет, як береста, свідчить про те, що має сенс шукати далі.
Удача № 3. У цьому місці ніхто не рив
Виникає закономірне питання: чому будівництво будинку Меленського велося практично на стародавньому культурному шарі? Відповідь проста. Він був побудований в 1818 році, а археологією Києва почнуть щільно займатися тільки через шість років, у 1824 році, почавши розкопки Десятинної церкви. Поділ взагалі почали досліджувати в 1950-х рр.. Підвальна частина будинку Меленського закінчується на чотирьох метрах нижче нинішнього рівня землі. Знахідки, як уже згадувалося, - на семи метрах. Тобто під будь-яким старим будинком Подолу, який весь забудовувався в роки Меленського, після руйнівної пожежі 1811 року, можуть виявитися унікальні знахідки з київської старовини.
Берестяні грамоти вперше виявили в Новгороді в 1930-х рр.. Це листи і записки на корі берези, які видряпували стиль - металевої або кістяної паличкою. Були в обігу в XI-XV ст. Кора вважалася непрестижним матеріалом для письма, і її частіше використовували для приватного листування, особистих записів і як чернетки. У давнину берестяні грамоти без жалю викидали (тому якогось архіву не існує, багато екземплярів знаходили випадково, в місцях, де викидали сміття, під мостовими), а також розривали і спалювали. Для офіційних листів використовували пергамент. Зате тепер тексти на бересті мають величезне значення для істориків, лінгвістів, етнографів, оскільки містять записи по господарству, побутові вказівки, ціни і замовлення на товари, молитви, любовні записки, дитячі загадки, шкільні вправи і навіть розмовні, в тому числі лайливі слова , які не зафіксовані в літературно-вихолощених літописних і церковних джерелах.
Станом на 2010 рік знайдено 1005 грамот у Великому Новгороді, 92 - в інших містах Росії (1 - у Москві), 2 - в Білорусі. В Україні - 3 (у Звенигороді).

На Тернопільщині знайдені рунічні надписи давніх германців

Стародавнє минуле. Воно оповите безліччю таємниць, які відкриватиме не одне покоління археологів. Не є винятком у цьому плані й Чортківщина. Варто зазначити, що на археологічній карті Тернопільщини наш район досі залишається поки що «білою плямою». По суті унікальною пам`яткою є нещодавно виявлені та досліджені автором цієї публікації германські рунічні написи у невеликому скельному гроті поблизу с. Угринь.

Ця пам`ятка досліджувалася автором на початку 90-х років ХХ ст.  Так, злівабіля входу до печери досліджено та занотовано висічений у скельній породі грецький рівнораменний хрест. На ньому дві бокові та верхній край кінцівок з`єднуються стилізованими трикутниками. Вони уособлюють Трійцю або іпостас Ісуса Христа як Сина Бога Отця і Духа Святого. Нижній край хреста стоїть на стилізованій чотирикутній двоступінчастій підставці, що означає Голгофу. Зліва та справа від нього спостерігаємо прорисовані церковнослов`янські кириличні літери «И» та «Х», що означають «Ісус Христос».

Поряд з хрестом є зображення нібито хреста, обрамленого в арку. Насправді семантика та сюжет символізують стилізоване вікно або двері входження до раю. Нижче цих символів знаходиться двоступінчаста, висічена у скелі ніша. Вона призначалася як підставка до лампадки, молитовника та інших предметів і речей християнського культу. На першій сходинці цієї ніші прослідковується нечіткий кириличний напис, але з якихось причин він стертий. Тут можна прочитати лише першу літеру – «Г» або «Б». На протилежній, правій частині входу до печери є зображення ще одного хреста з невеликими чотирикутникоподібними перемичками на кінцях рамен.

Аналізуючи семантику наскельних християнських символів, можна ствердити, що тутзнаходилася печерна келія монаха-самітника. Пов`язана вона з культом святого Онуфрія. Його культ був поширений у Галичині в період пізнього середньовіччя. Функціонування цього скита припадає у хронологічних межах на ХV-ХVІІІ ст.

Зовсім несподіване, сенсаційне відкриття зроблене лише нещодавно. Ретельно досліджуючи цей грот, автору вдалося виявити у ньому давньогерманські рунічні написи. Так, при вході до печери виявлено три руни. Перша Еваз (у транскрипції означає латинський звук «е»), друга Хаггал («х»), а наступна – Вуньйо («w»). У поєднанні цих рун читається «ehw», що з давногерманської «ехва» або «ахва» означає «річка». Окремі рунічні знаки виявлені в печері. Так, біля зображеного грецького хреста та символічних дверей входження до раю є вибита руна Науд (перекладається як «нужда», у транскрипції означає звук «n»). У ритуально-магічному значенні вона символізувала примушування та вирішення проблем.

Під час висікання у скельній породі двоступінчастої підставки-ніші середньовічним монахом частково знищена верхня частина руни Тейваз («тюр», фонетичний звук «t»). Вона означала символ війни.

Ледь далі знаходиться руна Алґіз («лось», фонетичний звук «r» («z») – вона є символом захисту від злих сил. Під нею висічена руна Дагаз («день», фонетичний звук «d») – відображає гармонійні зміни.

На правій, протилежній частині входу до печери зображено руну Гебо («дар», фонетичний звук «g» або «у»). Ця руна символізує любов.

За п`ять метрів південніше до печери є природні геологічні утворення, схожі на прямовисні стели. На одному з них теж простежуються рунічні знаки. Так, на крайній лівій частині стели вибито дві руни Іса («лід», «вода», фонетичний звук «і»). Ця руна означає, що ті чи інші обставини зберігалися у подальшому виді. На правому краї стели є зображення (як і в печері) руни Науд, під якою читається слово «fui». Перша руна Феху («скот», «майно», фонетичний звук «f»). Вона була пов`язана з фінансами і використовувалася для вирішення проблем такого роду. Наступна – Уруз («зубр», фонетичний звук «u») – руна сили, упевненості в собі. Наступна руна Іса. Поки що значення цього слова встановити не вдалося.

Друга лінія знаків зображує руну Іса, потім – Лаґус («озеро», фонетичний звук «l»). Вона мала значення для підсилення інтуїції та передчуття. Далі йдуть нечіткі зображення, у кінці яких висічена руна Іса.

На третьому ряді спостерігаємо руну Іса. Те саме спостерігаємо у четвертому ряді – тут лише прочитується руна Уруз, далі написи важко прочитати.

За трикутникоподібною стелою є інша, конусоподібна, але значно менших розмірів. На ній вдалося простежити руну Феху скандинавського, так званого «наметового» типу. Жаль, проте обидві стели з плином часу під дією дощу, снігу та вивітрювання піддалися сильній ерозії. Тому в більшості випадків залишилися на сьогодні нечіткі і прочитати їх неможливо.

Варто зазначити, що рунічне письмо – це алфавіт, який застосовувався у германців з ІІ-ІІІ ст. до пізнього середньовіччя. Склад цього алфавіту та саме написання рун з часом мінялося. Розрізняють старші або загальногерманські

руни (до ІХ ст.), куди входило 24 знаки, та молодші (скандинавські), які зазнали модифікації рунічного письма («пунктовані», «безствольні», «дальські»). Скандинавська руна «наметового» типу Феху саме зображена на конусоподібній стелі. Всі решта відносяться до старших рун у печері з Угриня та на стелі. Написання їх попередньо можна датувати між ІІІ-ІХ ст.

У перекладі із давньоскандинавської «run», давньонімецької «runa» вони пов`язані з германським коренем «ru», готським «runa», що означає «таємниця», а також з давньонімецьким «runen» (у теперішній мові «raunen»), означає «таємниця шептати». Тому давні германці використовували руни не лише як засіб письма, а й надавали їм містичних властивостей, що часто застосовували у магії, чаклунстві, ворожінні.

У такому випадку простежується поєднання певних магічних закодованих слів та символів, що має сакральне значення. Тому пам`ятка з Угриня є унікальною, що не має собі аналогів не лише у нас, в Україні, а й на території Східної Європи. 

Володимир ДОБРЯНСЬКИЙ, археолог.

Фото Ореста ЛИЖЕЧКИ

Джерело  - "Тернопільський Тиждень"