Між Тетерею і Дорошенком: Василь Дрозд - козацький ватажок доби Руїни

Полковнику Василю Дрозду вдалося в часи цілковитої анархії та війни всіх проти всіх зробити стрімку військово-політичну кар’єру, розгромити війська правобережного гетьмана Павла Тетері і самому мало не стати гетьманом. Згодом він неймовірно розбагатів, став героєм народних пісень і майже одразу все це втратив у боротьбі за гетьманську булаву

Бурхливе XVII століття викинуло на вершину тогочасного політикуму козацької України чимало талановитих і непересічних постатей. До цієї когорти можна, зокрема, зарахувати маловідомого козацького ватажка часів Руїни – брацлавського полковника Василя Дрозда (більш відомого під прізвищем Дрозденко), який став доволі типовим історичним героєм козацької драми, що розгорнулася на українських теренах після смерті Богдана Хмельницького.

Судячи з усього, Василь Дрозд з’явився на історичній арені з початком Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького у 1648 році. Рід Дроздів, доволі поширений на Галичині, Волині та Київщині, дав чимало православних шляхтичів. Частина з них закріпилася на півдні Київського воєводства й увійшла до складу реєстрового козацтва із XVI століття. Звідси походив і наш герой.

Вперше про Василя Дрозда джерела згадують під 1654 роком. Тоді він служив у званні городового отамана с. Ольшанського Ніжинського полку (нині – с. Олешня Охтирського району Сумської області). Вже 1656 року він значився сотником у полку Івана Нечая під час походу на Білорусь. Після цього він перебрався на Подністров’я (вочевидь близько 1664 року), де і закріпився на військовій службі.

Володар Поділля

У 1663–1665 роках, коли гетьман Правобережної України Павло Тетеря проводячи пропольську політику, розпочав терор проти мирного населення, Василь Дрозд зібрав козацьку ватагу і розпочав активну партизанську боротьбу проти польських і гетьманських військ. Він зібрав значне як на той час військо: близько 4 тис. сербських найманців, 10 тис. волохів і 16–20 тис. козаків. Згодом йому також вдалося залучити до повстання проти гетьмана загони буджацьких татар. Навесні 1665-го він активізував свої дії проти Тетері разом із багатьма іншими козацькими ватажками на Дністровському Лівобережжі, підтримував міцні зв’язки із Січчю – кошовим отаманом Іваном Сірком і поліськими повстанцями на чолі зі Степаном Опарою.

Підготовка Василя Дрозда до військових дій була добре спланованою, адже він спочатку перетягнув до себе головні сили правобережного гетьмана та поляків, і вже 4 (14) квітня, маючи на той час вже титул запорозького полковника, розбив під Брацлавом війська Павла Тетері.

Розгром пропольськи орієнтованого гетьмана був таким нищівним, що той ледве зміг утекти з поля битви. Одразу ж після поразки він перебрався спочатку на Волинь, а відтак переїхав до Польщі. Колишньому гетьманові вдалося прихопити з собою усі владні регалії: військовий скарб, клейноди, корогви, архів, гармати та намети. Однак сама його поразка на тривалий час поклала край пануванню пропольських сил в Україні.

Після смерті Івана Сербина 17 (27) квітня 1665 року (одного з останніх живих полководців і соратників Богдана Хмельницького) Василь Дрозд, який товаришував з покійним, став брацлавським полковником і повновладним володарем Поділля.

Втеча Тетері з гетьманськими регаліями зменшила шанси Василя Дрозда перебрати до своїх рук гетьманську булаву, однак рішучий полковник не полишив спроб захопити верховну владу. У зовнішній політиці він намагався лавірувати між основними політичними гравцями: спирався то на татар, то на Московську державу, а тому 21 серпня 1665-го від імені себе та своїх соратників звернувся до московського Київського воєводи Львова з листом, у якому заявив, що «хоч вони не присягали цареві, але готові за нього померти...»

Водночас стимулами для Василя Дрозда у здобутті гетьманської влади стали особисті корисливі інтереси, жадоба майна, особистого впливу і грошей. З цією метою він, зокрема, напав на Рашків, де проживала Домна Розанда, удова Тимоша Хмельницького, забравши усі її скарби. Дещо пізніше поляки приписали йому свої злодіяння – польські магнати страшно закатували дружину Тимоша, до чого брацлавський полковник, як свідчать джерела, не мав стосунку, адже після рейду до Рашківа Домна ще довгий час жила і вела переписку.

Суперник Дорошенка

На вересень 1665 року уся територія Брацлавщини та Поділля перебувала від контролем Василя Дрозда (в народі його іноді називали Дрозденком) і його близького соратника Думитрашка. Брацлавський полковник дотримувався чіткої промосковської орієнтації, підтримував активні зв’язки з гетьманом Іваном Брюховецьким, досить успішно координував свої дії з Переяславським полковником Єрмоленком і повстанським отаманом Дециком, який діяв на київському Поліссі.

Рішучі заходи Василя Дрозда, спрямовані на зміцнення своєї влади і боротьби за гетьманську булаву, змусили Петра Дорошенка розпочати активну кампанію проти подільського суперника. Відразу після того, як Петра проголосили гетьманом, він вирушив із військами на Брацлавщину проти Василя Дрозда. Перша битва відбулася під містечком Кублич над Бугом, у якому війська дроздівців розбили передові загони дорошенківців, однак були змушені відступити до Брацлава, вочевидь, через небезпеку оточення кінними татарськими загонами. Дорошенко взяв місто в облогу, яка тривала близько шести тижнів. Місто було здобуто лише завдяки військовим хитрощам. Врешті-решт, через голод і спрагу наприкінці жовтня 1665-го Василь Дрозд вирішив здатися у полон разом із жінкою та дітьми, але не Петру Дорошенку, а його союзнику – мурзі Камамбету.

Дорошенко ж, здобувши Брацлав, вирушив до Рашкова, де забрав до своєї скарбниці колишнє майно Домни Розанди – 30 тисяч злотих, за які викупив у Камамбета Василя Дрозда разом з сім’єю. На такий великий викуп за суперника Дорошенко був змушений піти, зважаючи на великий авторитет брацлавського полковника серед подільських козаків. Так, на вимогу поляків видати їм Василя Дрозда як їхнього затятого ворога, Дорошенко відповів: «взяв його на своє сумління, до того ж на його (Дорошенка) сторону перейшли деякі Дроздові полки, і тепер, коли вони почують про арешт, то зараз же збунтуються. Через це я не можу видати «Брацлавського пташка». Вочевидь, саме завдяки такому кроку від Василя Дрозда до Дорошенка після облоги Брацлава перейшли міста Ладижин, Кальник і Немирів.

До цього часу належить і складення варіанта пісні «Ой, на горі та й женці жнуть», записаної поляками. У ній після війська Сагайдачного йдуть полки Дорошенка, а після них – полки «Дрогозденка» (Дрозда/Дрозденка).

Полонений союзник

Після Брацлавської перемоги Дорошенка джерела повідомляють різні дані щодо подальшої долі полковника Василя Дрозда. За літописом Самійла Величка, невдовзі після викупу його розстріляли за спробу втекти до гетьмана Івана Брюховецького. Полковник, як повідомляє літописець, спробував викрасти у Дорошенка гетьманську булаву, підкупивши сердюка, який її охороняв.

Однак, насправді гетьман Дорошенко продовжував утримувати Брацлавського полковника як символічну гарантію підтримки з боку подільських полків і, вочевидь, зробив з нього свого союзника. Так, 20 лютого 1666 року Василь Дрозд згадується як учасник Лисянківської генеральної ради, на якій козацька старшина висунула вимогу до короля Речі Посполитої вивести німецькі та польські війська з Правобережжя. А під час військової кампанії проти гетьмана Івана Брюховецького 1668 року на Лівобережній Україні Василь Дрозд був довіреною особою Петра Дорошенка, намагався змусити свого колишнього союзника скласти гетьманські клейноди. Під час антимосковського повстання у червні 1668-го лівобережний гетьман Брюховецький був страчений, однак з цього часу зникають і згадки про брацлавського полковника. Напевно, він помер після цих бурхливих подій, так і не втіливши в життя свої амбітні плани.
Сергій Дрозд

Стаття опублікована на сайті "Український тиждень"