20 червня 1657 року
Присяга їх милості панів обивателів Пинських, віддана гетьманові Богдану Хмельницькому, р. 1657
В ім'я найсвятішої Трійці, Отця, Сина і Духа святого. Амінь.
Великі війни попускаються до держави з двояким наслідком: або щоб по
малім кровопролиттю принести спокій на довгі людські (віки), або для
повного знищення і викорінення, на випадок, коли завзявшися не
схаменуться. Такого попущення дізнало і кн. Литовське, і через вороже
бушування різних військ ледве вирятувалось з повного і жалісного
знищення — мабуть даючи заплату за гріхи свої. Повітові Пинському теж не
мала частина тої кари мусіла дістатися в тім пожарі... Але за порадою
висланих з-поміж себе шановних людей, щоб утекти видимої і близької вже
божої кари, таку намовили ми приязнь з й. м.п. гетьманом запорозьким і
всим військом, котру ми заприсягаємо в таких словах:
Ми, урядники Пинського повіту — Лукаш Єльський, маршалок, і Адам Спитек
Джеський, стольник, — як вислані посли іменем своїм і всеї братії повіту
нашого, присягаємось богові в трійці єдиному, найсвятішій діві і всім
святим, згідно з обрядом і вірою нашою, через апостолів нам переданою і
визнаною:
Все, в чому ми іменем всієї братії і за її дорученням договорилися з й.
м.п. гетьманом військ запорозьких в справі вічної і нерозривної приязні,
--те ми самі і ті, іменем котрих ми це постановляємо, все дотримаємо в
усіх належних до тої приязні кондиціях і пунктах, і потомки наші будуть
обов'язані дотримувати силою присяги, тепер нами даної.
Обіцяємо, що не будемо ніколи думати про .якусь зраду і розірвання
зв'язку нашого з Військом Запорозьким, як і потайки не підійматимемо на
нього сторонніх неприятелів, ані фракцій ніяких не будемо чинити на його
шкоду. Навпаки на усяких неприятелів того війська ми повинні стати, не
вимовляючись ніякою близькістю й своятцтвом — хоч би то були й найближч
нам люди. Іменем своєї братії зобов'язуємось своєчасно давать знати про
всякі неприязні наміри, які будуть відомі на наши пограничі, остерігати
про все, що могло б заноситись на шкоду України і всього війська і в
нічому не ухибити приятельській
вірності.
Одностайно з військом нашим Запорозьким ми і потомки наші будемо
боронити віру православну грецьку так само як і римську, свободи і
границі наші спільні, коли який-небудь неприятель мав би на них
наступати.
Старшинства, гідності і начальства, як земські, так і військові, мають
залежати від й.м.п. гетьмана запорозького, і з рук його одержуватись, з
тим одначе, що для всіх урядів, які заміщались здавна вибором,
зістається вибір вільний усім обивателям Пинського повіту, а після
вибору має проситись конфірмація у й.м. Уряду, і власті військові будуть
належати тільки до нього, і коли буде в тім потреба, ми чекатимемо
наказу від нього або від того, кого він схоче настановити над нашими
військовими урядами, і без його відомості ніхто не може проголошувати
війни, ані не може нападати на які-небудь краї без його дозволу.
Через нього ж, (будучи) при Війську Запорозькому, ми маємо признавати
себе в вічнім підданстві цареві й.м., і в нічому не допомагати його
неприятелям, ні радою, ні якими-небудь підмогами, явними чи потайними.
Узагалі, наскільки й.м.п. гетьман заховав нас при давніх, наданих від
королів польських правах, прерогативах, вільностях, судах і зверхностях,
ні в чому не порушуючи їх ваги, і відібрать тільки королівщини, належні
до Пинського староста, недавно роздані, і не порушив навіть ленних і
довічних надань, наданих здавна, тільки поставив умову, що до живоття по
смерті особи, яка має на нього право, мають бути прилучені до Пинського
староства, то і ми, і нащадки наші будемо заховувати до п. гетьмана
теперішнього і наступного, і до всього Війська Запорозького таку саму
вірну приязнь і зичливість, як до попередніх панів наших — в щасті і
нещасті обопільне, на вічні часи, не піддаючись на лукаві чужі намови.
Навпаки, коли б ми (довідались) про когось у сусідстві, в карях
Польських чи Литовських, що вони уперто не хочуть горнутись до приязні й
сполучення з й.м.п. гетьманом і всім Військом Запорозьким, ми обіцяємо
відводити їх від тієї упертості нашою намовою, і взагалі пильнувати
всього, що належить до обопільної приязні. І всім ми повинні залежати
тільки від й.м.п. гетьмана запорозького — теперішнього і наступного, і
не присвоювати собі ніяких урядів без його волі: не видумувати собі
соймиків для нарад, не збирати хоругов без окремого сповіщення й.м.п.
гетьмана — хіба в наглому і гарячому випадку.
Унію і інші чужі віри, обом сторонам неприязні й противні ми повинні
викорінювати одностайно з усією братією, не даючи місця і припади в
своїм повіті такій заразі душ християнських Але коли б хтось з духовних
перепросив належного київського митрополита і одержав від нього
свідоцтво покути за відступство і за нього гаряче прохало духовенство,
такий має право на панську увагу й.м.п. гетьмана.
Нарешті, всі взагалі обов'язки приязні, хоч би й не названі тут, ми зобов'язані виконувати вічно.
Так допоможи нам, боже і невинна мука Христова.
А по виконанню присяги їх м.п.п. посли - й.м.п. Лукаш Єльський,
маршалок, і п. Адам Спитек — Бжевський, стольник Пинського повіту, з
тими браттями, що при них, для ґрунтовнішого скріплення підписалися при
печаттях своїми власними руками, обіцяючи, що те ж саме без одволоки
зроблять усі їх м. обивателі пинські.
Діялось у Чигрині 20 червня 1657 р.
За В.Сергійчук, "Етнічні межі і державвний кордон України"
Немає коментарів:
Дописати коментар