Гайдамацький Кіш Слобідської України

Один з найвідоміших підрозділів армії УНР, якого дико боялися вороги, був сформований із добровольців Слобожанщини. Гайдамацький Кіш Слобідської України - військова частина у складі Армії УНР. Сформована в грудні 1917 року особисто Симоном Петлюрою, який став його отаманом. Кіш складався з двох куренів — червоних і чорних гайдамаків, кінної отаманської сотні та гарматного дивізіону (начальник артилерії — Георгій Афанасьєв). Особовий склад коша складався з добровольців, переважно старшин і козаків київських військових шкіл. Кіш відзначився у зимових боях 1918 року під час оборони Києва від військ більшовиків.

Козаки Гайдамацького Коша Слобідської України біля Михайлівського Золотоверхого собору у Києві. В центрі стоїть організатор Коша С. Петлюра,праворуч від нього командир куреня Чорних гайдамаків сотник О. Савельєв. Березень 1918 року.

Курінь "чорних гайдамаків" комплектувався з юнкерів 2-ої піхотної юнацької школи, які добровільно зголосилися стати на службу в українську армію. Курінь "червоних" гайдамаків формувався з добровольців – офіцерів російської армії, які перейшли на службу в армію УНР, та зі юнкерів київських військових шкіл.

У березні 1918 року Кіш було розширено до Гайдамацького піхотного полку (командндир — полковник Володимир Сікевич) і включено до складу Запорізького Корпусу. У червні 1918 року полк перетворено в Гайдамацьку бригаду з гарматним дивізіоном і кінною сотнею. Командував бригадою отаман Омелян Волох.

Таємничі кола на полях у Польщі виявилися стародавніми укріпленнями

Археологи розкрили таємницю "містичних" колець на полях. 

Дивні кола на полях, виявлені польськими археологами на території Великопольського воєводства, виявилися раніше невивченими древніми цитаделями, деякі з яких були побудовані ще у залізному столітті, повідомляє Nauka w Polsce.

Дослідники провели магнітні вимірювання у південно-східній частині Великопольського воєводства, а також вивчили місцевість за допомогою аерофотозйомки. Район, у якому проводилися дослідження, вважався повністю вивченим, тому вчені були здивовані, виявивши тут загадкові структури.

"У цьому регіоні вже були знайдені приблизно сто фортець різних періодів. Але тепер з'ясувалося, що ще десять цитаделей ховалися під землею. На фотографіях з повітря ці об'єкти виглядають в основному як таємничі кола на полях", - розповідає Максим Мацкевич, глава археологічного дослідження.

Мацкевич каже, що старі фортеці повністю зрівнялися з землею через сільськогосподарські роботи, проте старожили Великопольського воєводства ще пам'ятають часи, коли на полях були кріпосні стіни. "Ми вивчили знайдені стародавні фортеці і виявили під землею фрагменти кераміки, які збереглися з часів раннього Середньовіччя. Знахідки, зроблені рядом з іншими цитаделями, вказують на те, що деякі з них були створені ще у залізному столітті", - відзначає вчений.

Вчені знайшли новий метод датування віку давньої кераміки

Для датування археологічної кераміки можна використовувати радіовуглецевий аналіз, зокрема, з його допомогою вчені досліджували жир, що в'ївся у стіни древніх посудин, і таким чином встановили, коли вироби з глини були створені.

Новий спосіб датування збігся з тими даними, які вчені визначали традиційними методами, крім того, вік однієї із знахідок змогли з'ясувати лише ним. Як відбувався цей процес, йдеться в статті, опублікованій у журналі Nature. 

Вивчаючи еволюцію форм і візерунків древньої кераміки, можна встановлювати відносну хронологію створення посудин. Однак їх абсолютне датування представляє велику складність. Завдяки радіовуглецевому аналізу можна визначити вік органічних речовин – кісток, тканини або дерева. Як правило, з цією метою застосовується метод мас-спектрометрії: зразок спалюється у спеціальній камері, і його ізотопний склад визначають з утворених іонів.

Але глина – не органічний матеріал, тому радіовуглецевий аналіз до неї непридатний. Найчастіше керамічні вироби датують з інших предметів, знайдених разом з ними, зокрема кістками.

Однак під час приготування їжі на вогні у глиняному посуді частина рослинних і тваринних жирів в'їдається в її стінки. Фахівці з Центру біохімічних досліджень Брістольського університету знайшли спосіб отримувати ці залишки з кераміки за допомогою сірчаної кислоти. Спочатку були виділені жири, а потім з них – пальмітинова і стеаринова кислоти для мас-спектрометрії.

Цим методом було досліджено 27 зразків кераміки з десяти археологічних об'єктів. Їх вік раніше був встановлений традиційним способом, за єдиним винятком.

Так, були досліджені черепки епохи неоліту, виявлені при будівництві офісного центру в Лондоні. Це були камені, кістки, обвуглені рештки рослин, а також керамічний посуд. Так як органіка була пошкоджена, датувати знахідку раніше не вдалося. Це змогли зробити новим методом.

Перше кольорове зображення послів Московії, якого соромляться у Кремлі

Після посольства Московії 1576 року до Габсбургів німцями були зроблені перші детальні кольорові ілюстрації зображення московитів. Історики вказують на їх неймовірну точність у передачі деталей. Однак, в офіційній пропаганді Кремль не любить згадувати про це джерело, адже посли Московії виглядали як китайські чи монгольські дикуни, що резонує із їх заявками про "самость Московской Русі".

На гравюрі зображено посольство царя Івана Грозного, відправлене 1576 року до Відня до імператора Священної Римської імперії Максиміліана II, прийняте ним на імперському сеймі у Регенсбурзі.

Перші дві фігури зліва - глава посольства князь Сугорскій і його перекладач дяк Арцибашев. У другій парі - Третьяк Дмітрієвіч Зубатий старший і Мамлєй Іванович Ілім. Шоста фігура праворуч зображує падаючого на ім'я Афанасій Михайлович Монастирьов, несе царську грамоту, загорнуту у шовкову тканину, поверх якої, у ковчежці, лежить прикріплена до грамоти печатка. В руках усіх послів - дари імператорові: соболині шкурки, пов'язані "сороками".

"Метою посольства було з'ясування стосунків Німецької імперії і Москви з питання про заміщення незайнятого на той час польського престолу. Посли повинні були висловити готовність московського царя сприяти обранню на польський престол австрійського принца Ернеста за умови, якщо поляки і литовці не оберуть собі одного государя, "Литовське б Велике Князівство і з Києвом і що вкруг нього городи" відійшли б до Московії. Остання вимога ґрунтувалася на тому, що сам цар був претендентом на польську корону для себе або для одного зі своїх синів. Щодо Лівонії посли повинні були заявити бажання царя, щоб імператор за неї не заступався, так як вона віддавна вважалася вотчиною царя.

Князь Сугорскій розповідає, що він з Арцибашева увійшли в царські хороми першими; за ними йшли дворяни. На цісареві була: "…дылея долгая камка черна, полы и подол черным бархатом пушен; а пуговицы шелк черн до долу, а чепочка на нем золота невелика, а под ним и позади его на стене запоны олтобас золотной, а стул под ним обит бархатом червчатым, поставлен на ковре. А как вошли послы в палату, и послов Цесарю не явил никто, а Цесарь против послов встал, шляпы приподыв, и велел послам к себе приступитися. И как послы вступили на ковер, и Цесарь сел, а по левой стороне поодаль Цесаря сидел курфирст Каленской Салентиюс, а под ним цесарев сын Матею, а под Матеюсом сидел Боварской Князь Вилгелм Олбрехов сын, а под ним сидел другой цесарев сын Максимилианус, а пан Ласской да Немец человек с десять стояли. И как Князь Захарий говорил Цесарю Государское титло, И Цесар Курфирсту Каленскому и детем и Боварскому Князю велел встати; и стояли сняв шляпы; а как Князь Захарий изговорил Государское титло, и Цесарь велел им сести. А изговоря князь Захарий титло, явил поминок, и грамату Цесарю подал, и после граматы говорили речь".

Історик П. Н. Полєвой описує хутра, які несуть посли: "Малюнок (...) чудовий за своїми подробицями, які, очевидно, відтворені сучасним художником з найбільшою точністю. Це можна бачити і по візерунках матерій на жупанах і шубах послів, і за ретельною обробкою фігур, з яких кожна має свою експресію і навіть певний тип. Ще більш видно це по одній цікавій подробиці, яку художник не міг, звичайно, придумати сам, а замалював з натури. Ця подробиця, - має важливу ціну археологічну, - полягає в способі ув'язці і піднесення соболиних "сороков", які так дбайливо несуть деякі з членів посольства. Ці "сорока" соболів пов'язані мордочками догори, хвостами донизу, і тільки прикриті поверх спинок і черевом матер'яними чохлами, за збірки яких посли та свита їх і несуть ці безцінні в той час дари далекого Сходу".

Втім, пропагандисти Кремля не дуже люблять цю літографію, адже вона виказує азійськість тогочасної Московії, яка розмилася у татарському морі і, фактично. не мала на той час ані з європейськими державами, ані з Руссю, за яку так намагалася видати, нічого спільного.

Якщо наша діяльність вам подобається - ви можете стимулювати нашу роботу, поповнивши карту приват-банка:
5168 7551 0710 1640

Неймовірна історія про гайдамака Найду та його набіги

У другій пол. XVIII століття, коли Річ Посполита доживала своїх днів, терени України палали в анархії пограбувань магнатами і польськими урядовцями та орандарями, єдиною силою, на яку спиралися люди, були повстанці-гайдамаки. Найепічнішою історією з тих часів є оповідь про відомого своїм шаленством і вдачею Найду, яка яскраво розкриває буремність життя того періоду і духовну боротьбу і пошуки через неї Бога і справедливості.

Походження і дитинство відомого гайдамаки Найди оповиті ореолом легендарності. Жив і уславився він у подвигах у першій половині-середині XVIII століття. Ніхто не знав ані батька його, ані матері. Розповідають, що знайшли його, нібито, немовлям чумаки біля криниці, у степу, і віддали на виховання запорожцям. Інші кажуть, що запорожці його викрали у когось, як годилося: серед січовиків, які все життя проводили у походах, і овдовіли, або ж із різних причин не змогли завести сім'ю, була традиція "обживатися" дітьми, викрадаючи їх у нерадивих матерів, яких вони виховували як рідних і передавали їм свою спадщину.

Запорожці охрестили хлопчика, назвали його Найдою (згідно обставин оказії, в яких знайшли) і доручили годування майбутнього гайдамака якомусь кашовару. Ще у дитинстві Найда вирізнявся незвичайною непосидючістю, непокірливістю і вибуховим характером, з яких згодом утворився буйний запорожець. Переказ говорить, що коли Найда ще був маленьким, кашовар, вихователь його, боявся чим-небудь образити мстивого вихованця. Якщо Найда був сердитий на кашовара, то він зазвичай кидався на казани, в яких той варив запорожцям кашу, і перекидав їх, за що маленького Найду нещадно били за такі капості, та завжди при цьому зауважували, що з хлопчика неодмінно вийде "песиголовець", - гірше, ніж розбійник. А коли він став юнаком, - мало хто із запорожців міг з ним побитися навкулачки. Коли ж він став "козакувати", то не було козака хоробріше за Найду, а сила в його руках була така, що він заковував і розковував свого коня без коваля голими руками.

Переказ не говорить, що було причиною вигнання Найди із Запорожжя. Мабуть, шаленство і буйна вдача налаштували проти нього усіх, кого він знав змалку, а тому товариші змушені були якось позбутися Найди. Він подався на Дон, до донських козаків, але й там не прижився. Убив там дванадцятеро козаків і втік до Києва замолювати свої гріхи. У Києві Найда вступив до монастиря і упродовж дванадцяти років жив суворим чернецьким життям, замолюючи щороку по одній загубленій ним душі людській. Та коли його спокута закінчилася, у сні він побачив видіння, яке сприйняв за знак, і таємно полишив монастир, подавшись до повстанців, де швидко став ватажком гайдамаків.

Що спонукало його після дванадцяти років самітництва кинутися у таку страшну крайність, як гайдамаччина, — невідомо. Та із релігійної крайності запорожець подався у іншу, і почав особисту війну проти окупантів - поляків, та колаборантів. Упродовж кількох років він успішно робив набіги на польські поселення і панські маєтки, щоразу повертаючись із багатою здобиччю. Найду часто бачили у Києві і на його околицях, і щоразу він з’являвся у новому вигляді. Найчастіше він тинявся у рясі ченця, і чернечий одяг відводив від нього будь-які підозри. Становище його було у дрімучому лісі, в середину якого вела тільки одна вузька стежка з глибокого, вкритого лісом яра, на невеличкій галявині були вириті землянки, в яких гайдамаки могли жити літо і зиму, отже з приходом холодів не треба було розходитися у різні боки у пошуках притулку, як це робили інші ватаги гайдамаків. У тому ж лісі, який розкинувся на кілька десятків верст, на інших галявинах паслися гайдамацькі коні. Становище охороняли і гармати, відбиті з боями у поляків. Щоразу після вилазок ватага Найди пропадала, ніби провалювалась крізь землю, тоді як вона безпечно відпочивала у своєму неприступному становищі.

Одного разу Найда пройшов зі своєю ватагою майже через усе Правобережжя, творячі шаленства. Особливо жорстоко розправився він над одним польським поселенням, де замордували двох його побратимів-гайдамаків. Наближаючись до села, він з сусіднього лісу вислав туди свого розвідника, які мали розвідати, у якому стані перебуває це поселення, як його обороняють і скільки у ньому війська. Розвідників чекали всю ніч, але той не повернувся. Найда перечекав цей день і у ніч послав другого лазутчика. Але й той не повернувся. Не було сумніву, що його або зрадили, або хлопці потрапили у полон. Не довіряючи спритності інших гайдамаків, Найда на третю ніч сам відправився у розвідку. Вночі він прокрався до хат із обережністю, що його ніхто не помітив, а коли почало розвиднятися, підповз до самої царини і побачив, що вартові, поставлені біля брам поселення, поснули. Але тут же він знайшов і розгадку того, чому не повернулись його посланці. Біля самої царини, на високій шибениці, гойдалися два трупи, повішені за ноги, і у трупах цих Найда впізнав своїх товаришів. Тіла були обезголовлені, а на воротах, на двох загострених частоколах, бовваніли уткнуті в них голови.

Озлоблений Найда відразу повернувся до ватаги і, не очікуючи ночі, пішов до поселення на відкритий бій. Село не встигло прокинутися, як гайдамаки, зарізавши обох вартових, запалили поселення і почали розправлятися над мешканцями посеред пожежі. Всі поляки і євреї були вирізані, заколоті і передушені до останнього. Навіть малих дітей. Майно усе пограбували, а ксьондза повісили на дзвінниці костьолу, підв’язавши до серця дзвону, і дзвонили у нього, смикаючи ксьондза за ноги. А після цього гайдамаки зробили "з ляхів греблю": усі трупи стягнули до річки і поклали один на одного, таким чином з мертвих тіл утворилася гребля, і Найда на коні переїхав по трупах.

Закінчивши шаленства, ватага попрямувала далі, але у дорозі зустрілася з сильним польським загоном, що поспішав із сусіднього міста, отримавши напередодні звістку, що там спіймали двох підісланих гайдамаків-шпигунів.

Зустрівши поляків, Найда повів козаків в атаку. Гайдамаки розсіяли лави польської кінноти, але коли до поля бою ті підкотили артилерію і відкрили вогонь з гармат, гайдамаки, втративши кілька чоловік, кинулися втікати, тим більш, що вдалині з’явилися нові загони польської кінноти. Поляки кинулися переслідували їх у степу на відстані кількох верст. Заморені гайдамацькі коні, надміру навантажені награбованим добром, не могли вже нести на собі ще й вершників, і гайдамаки бачили, що поляки рано чи пізно наздоженуть їх.

Тоді Найда вигадав як врятуватися. Навкруги розкинувся степ і не було у ньому ані лісу, ні переліска, де б можна було сховатися від погоні. А тому гайдамаки спішилися. Степова трава, якою вони скакали, була дуже високою, і Найда скомандував нарвати жмути сухої трави, і, розтягнувшись у лінію, наскільки вистачало людей, звелів запалити степ. Трава спалахнула, і пожежа, роздмухувана вітром, пішла на зустріч полякам. А гайдамаки Найди успішно повернулися до свого становища.

Але це надзвичайно розлютило польську магнатерію, і проти його ватаги кинули регулярне військо, яке відслідковувало його пересування і, зрештою, оточили у одній з глибоких яруг. Гайдамаки довго захищалися. Багато з них було вбито, інші кидались у яругу, щоб там померти. Найда відбивався відчайдушно, а потім, коли його коня було вбито і заряди усі витрачені, він також кинувся з кручі, думаючи або розбитися, або повзком утекти від ворога. Але там поляки і знайшли його. Приголомшений падінням, Найда був взятий живим і пов’язаний. Захопили й інших гайдамаків, які залишились живими. Кажуть, Найду прив’язали до гармати і так привезли у місто. Усю дорогу він лаявся, проклинаючи поляків і від безсилля і злоби "плюнув у польське небо", як говорить переказ.

Коли гайдамаків допитували у суді, жоден не сказав ані слова. Поляки присудили їх до жорстоких страт і частини тіла страчених розвішали на жердинах вздовж правого берега Дніпра, ніби віхи. Найда був впертішим від усіх своїх товаришів, і йому присудили роздерти груди і вирізати серце, щоб подивитися розмір і особливості устрою нутрощів страшної для поляків людини.

Катування Найди проходило у присутності губернатора. Коли кат зірвав з гайдамака сорочку і хотів розрізати йому груди, усі помітили під лівою груддю велику родимку, дуже подібну формою до хреста. Губернатор наказав зупинити катування, і послав за своєю дружиною. Найда лежав прив’язаний до залізних кілець по руках і ногах з відкритими грудьми. Губернатор, коли прийшла його стара дружина, запитав її:

— Чи пізнаєш ти ці груди?

— Невже це груди мого сина! — вигукнула та і кинулася було до Найди, але тут же знепритомніла.

Найда не розумів, що відбувається, хоч і бачив, що трапилось щось надзвичайне.

Губернатор почав знову допитувати гайдамака і гірко плакав.

— Кажи істинну правду, хто ти?

— Я Найда.

— Звідки ти родом?

— Не знаю.

— Хто ж знає?

— Криниця степова та чумацький шлях.

— А хто твої батько і мати?

— Батько мій Великі Луки, а мати моя - Січ.

Врешті губернатор добився-таки, що дізнався від Найди, як він потрапив на Запорожжя.

— Ось твоя мати, — сказав губернатор, вказуючи на дружину, — а я твій нещасний батько.

Переказ говорить, що Найда справді був сином польського губернатора. У ранньому дитинстві його викрали якісь жебраки, в яких підозрювали гайдамацьких шпигунів. У дитини була примітна родимка під лівою груддю, дуже подібна до хреста, і саме вона дала можливість матері впізнати сина більше ніж через сорок років. Як він опинився у степу біля криниці поблизу гайдамацької дороги — переказ не пояснює.

Страту Найди відмінили. Кажуть, про нього доповідали королю, і король помилував його, віддавши у розпорядження губернатора.

Коли Найду запитували, що спонукало його так озлобитися проти поляків, він сказав:

— У молодості я вбив дванадцять козаків і пішов до монастиря замолити свій гріх. Дванадцять років молився, замолюючи одну душу на рік, і думав, що Бог простив мене. Та Бог мене не простив. Через дванадцять років уві сні прийшов до мене старий і повів на той світ. І бачу я на тому світі пекло, і у вогні з іншими грішниками мучиться якась людина, вибираючись на вогненну гору. І питаю я: "чия це душа?" — "Це твоя душа мучиться, відповів старий: ти згубив на тому світі дванадцять душ, а на цьому світі повинен перейти дванадцять разів через дванадцять вогняних гір, щоб тільки здаля побачити рай". І побачив я знайомого запорожця, який також збирався на вогняну гору: у нього на плечах був шкіряний мішок з людською кров’ю, і коли він поливав вогненну гору кров’ю з цього мішка, вогонь згасав, і запорожець голими ногами вибирався на гору. "Хто це?" — запитав я. — "Це гайдамак: він убив запорожця, і за це потрапив до пекла. А у мішку в нього людська кров, яку він пролив за віру православну: цією кров’ю він поливав вогненну гору: гора не пече йому ноги, і через цю кров він попаде до раю". І пішли ми далі. І побачив я криваву річку, через яку пливе багато-багато народу, але не допливає до середини — така широка річка. "А це хто такі?" спитав я. — "Це ляхи — католики, які різали людей за віру православну. А та кривава річка — то кров руська: поляки стільки її пролили за віру, що з крові утворилася ріка, і через неї ляхи не можуть переплити до кінця століття. А за рікою — рай божий"… Коли я все це побачив на тому світі (закінчив Найда), я і пішов у гайдамаки різати ляхів за віру, щоб їх кров’ю на тому світі заливати пекельну вогненну гору".

Так закінчується історія про видатного гайдамаку Найду...

У Білорусі знайшли печатку Володимира Мономаха

У Гродно під час розкопок археологи знайшли підвісну печатку ХІ століття, яка належить Володимиру Мономаху.

Про це повідомили у місцевому історичному музеї.

Як зазначається, на одній стороні знайденої старовинної печатки зображено Василія Кесарійського – небесного покровителя Мономаха – а на іншій стороні витиснено напис про божу допомогу давньоруською мовою.
 

Наразі з історичною знахідкою працюють спеціалісти. За попередньою інформацією, печатка належить київському князю Володимиру Мономаху.

До слова, такі печатки відносяться до пізнього періоду правління князя Володимира Мономаха – після 1113 року. 

Берестяні грамоти на теренах Русі-України

В період розквіту Русі у буденних цілях для відправлення повідомлень використовували берестяні грамоти. Однак, через умови збереження і особливості ґрунту найбільше їх збереглося у Новгородщині. Втім, деякі знахідки використання берестяних грамот трапляються і на півдні Русі. 

Тривалий час археологам не вдавалося віднайти докази використання берестяних грамот на півдні Русі. В першу чергу через особливості ґрунтів у містах того часу. Вони не сприяли збережності даних грамот. Однак, поступово вдається відшукати деякі рештки епістолярних джерел ХІ-ХV ст.

Найвідомішою і найінформативнішою грамотою з теренів України є знайдена у 1988 році під час археологічних розкопок у передмісті давнього міста Звенигорода (тепер село Звенигород, Львівська область) — у культурному шарі, який датують 1110–1137 роками.

Лист Говенової (бл. 1110-1124 рр.). Береста.

Зміст цієї грамоти доволі життєвий, навіть як на сучасні часи: автор листа звертається до боржника з погрозою повернути борг, а у разі невиконання звернеться до князя, і той з отроком виб'є із нього більшу суму.

"‘От Говенової [вдови] ко Неженцю. Дай шестьдесят кун ладійних (за ладдью або на ладью). [Так] сказав Говен перед смертью (букв.: идя на суд), а поп записував. Дай [іх] Луці. Якщо ж не дасиш, то я візьму у князя отрока і разом [з ним] приїду — це тобі стане у більшу суму’.

Грамота ця зараз зберігається у Львівському історичному музеї. У тому ж Звенигороді були знайдені рештки інших грамот, але фрагментарних і малоінформативних. Ще одну берестяну грамоту знайшли 2008 року при розкопках Буського літописного городища.

У 2010 році стало відомо про знахідку берестяної грамоти у Києві - при дослідженні культурного шару XI–XII ст.ст. біля колишнього будинку архітектора А. Меленського на Подолі (вул. Хорива). Однак після ретельних досліджень виявилося, що знайдена береста є порожньою. Археологи вважають, що берестяні грамоти мають бути у київському культурному шарі, адже більшість знайдених у Новгороді грамот були надіслані з Києва. Складність полягає у київському ґрунті, який не сприяє консервації деревини.

На археологічних мапах знахідок берестяних грамот не позначене місто Чернігів. Але прочитані вже тексти доводять, що їх використовували давні чернігівці. Одна берестяна грамота мала припис на звороті "А се Гоймере" (тобто "А це Гоймер"). Гоймер — стародавнє південноруське ім'я (як і Володимер, застаріла форма сучасного імені Володимир). Ім'я Гоймер практично не зустрічалось у Новгороді. Припис на звороті мав цікаве доповнення, в перекладі "А це Гоймер — ну, який у Чернигові і з дружиною, не пам'ятаю, як її ім'я". Якийсь чернігівський Гоймер їхав до Новгорода і збирав берестяні грамоти, аби передати їх мешканцям міста.

У Нідерландах фермер знайшов на полі прикрасу доби вікінгів

Археолог-любитель виявив прикрасу на кукурудзяному полі недалеко від Хугвуда в провінції Північна Голландія і продав його музею.

Діаметр прикраси становить 25 мм, а вага — вісім грамів, тобто кільце досить велике. Його було зроблено з двох скручених срібних дротів, одного товстішого, одного тонкого. Такий стиль використовували ювеліри вікінгів з 9 по 11 століття н.е. Ця прикраса датується 10 століттям.

Розмір кільця може означати, що воно було зроблено для вікінга з дуже товстими пальцями, але куратор музею RMO Аннемаріке Віллемсен вважає, що його насправді носили як підвіску.

Пасми сплющуються і тоншають нагорі, де вони звисають з ланцюга. Це не здається випадковістю: кільце, мабуть, було спеціально розроблено, щоб бути кулоном, зношування підтверджує, що кільце було підвішене за тонку частину.

Це схоже на мініатюрну версію шийних прикрас, які носили представники еліти вікінгів того часу. Вони також часто виготовлялися з крученого дроту, тонкого з одного боку, а потім поступово потовщеного.

Данські вікінги почали здійснювати набіги на Нідерланди в 9 столітті, ненадовго окупувавши голландське узбережжі, але вони не оселилися в цих краях, як в Ірландії або Йорку. Вони встановили тимчасові приміщення в регіоні, який сьогодні є провінцією Північна Голландія. Там вони розбили табір, в якому перебували взимку, а також в перервах між набігами.

Мексиканські наркокульти і формування нової ідеології наркокартелів: ретаблос

Мексика, як важливий і стратегічний центр наркоторгівлі з кожним роком стає неконтрольованою центральною владою, а картелі набирають там повновладну силу, яка замінює державу. Мільярдні потоки і мафіозні армії за десятки років сформували особливий тип суспільства, у якому все яскравіше формуються власні культи, пов'язані з кримінальною діяльністю сотень тисяч людей. За сто років ці релігійні відмінності досягли такого рівня синкретизму, що сучасні вірування мексиканців складно віднести до християнських чи язичницьких. Сьогодні розглянемо одне з відображень таких культів - "ретаблос".

Давно пройшли ті роки, коли сучасні уявлення про вірування мексиканців формувалися романтичними творами Карлоса Кастанеди про шукачів одвічної істини через споживання пейоту. Нинішні неокульти Мексики все більше схожі на криваві оргії сатаністів з людськими жертвопринесеннями, капищами богині Смерті, відрубанням голів, четвертуваннями і обробкою черепів та інших частин жертв для амулетів та ритуалів. І все виставляється напоказ, ніхто не приховує цього. А релігія в країні, яка до цього вважалася чи не найбільш католицькою у світі, стала більше нагадувати середньовічні єресі або сатанинські секти.

Культ Хесуса Мальверде поширений у Мексиці і США. Особливо почитається цей невизнаний святий в мексиканському штаті Сіналоа.

Ретаблос - божевільні "ікони" мексиканських повій та наркоторговців

Ще з кінця ХІХ ст. мексиканці на свій лад переінакшили уявлення про вівтарний образ (retablo), і серед усіх верств населення почали набувати популярності "ікони"-подяки за несподіваний порятунок чи заступництво святих і вищих сил у скрутній ситуаціїдякували вищим силам за багатий врожай або міцне здоров'я близьких.

Зараз же ретаблос перетворилися на своєрідний релігійний арт. У більшості на них наркоторговці та повії дякують небесних покровителів за щасливе оминання халепи та успіхи у бізнесі.

Сучасні жителі Мексики кажуть «спасибі» святим наркоторговцям за те, що дядько Хуан виплутався із перестрілки із копами або конкурентним картелем, і неушкодженим і зміг прихопити з собою пару кілограмів кокаїну. Покажемо лише найяскравіші із них. За бажанням можете пошукати більше у мережі.

"Пресвята Діва Гваделупська, дякую тобі за зцілення мого чоловіка Филимона від жахливої лихоманки і діареї, які трапилися з ним після довгого запою. Він помирав, і ніщо йому не допомагало. Я довірила його тобі, і тепер він здоровий. Домінга. 21 грудня 1934".

"Мій син Фортіно переносив бочки з порохом, одна впала і вибухнула. Він дивом втік, і врятувався. Біля твоїх ніг дякуємо за це чудо. Сім'я Гарсія. 1959".

"Дякую Господу Вербовому, що мій чоловік Макаріо більше мене не б'є. До того ж він перестав напиватися, і тепер ми дуже щасливі. Феліса Монтес. 1960".

"Слава тобі, Господи, що нарешті на цьому кутку я зустрів кохання всього мого життя. Що було раніше, мені не важливо. Я закохався у неї, як тільки побачив. Я попросив її вийти за мене заміж, і вона прийняла мою пропозицію. Оскільки я - сирота, без братів і сестер, навіть без собаки, то тепер, після довгих років самотності, вона наповнить моє життя любов'ю і ніжністю. Хувентіно Роча, 1990".

"Дякую Пресвятій Діві Хукіліанській за віагру і за позбавлення від обтяжливого недуги. Тепер я можу задовольнити свою дружину у ліжку. Ніякі кошти мені не допомагали, і тоді я довірився тобі і спробував віагру. Тепер ми дуже щасливі. Присвячую тобі це ретабло за порятунок нашого шлюбу. Роберто Койоакан. Кінець 1990-х".

"Дякую Хесусу Мальверде за порятунок мене від загибелі. Коли ми дісталися до Каліфорнії, мій провідник збожеволів через велику кількість вжитих наркотиків.

Я довірив свою долю Хесусу і зміг врятуватися і втекти. Цим ретабло я показую те чудо. Хосе П. Художник: Альфредо Вільчіс, 1990".

"Дякую Пресвятій Діві за те, що Мистіко виграв чемпіонат по боротьбі без правил, перемігши Атлантіса на Арені Мехіко. Художник: Альфредо Вільчіс".

"Хесус Мальверде, дякуємо тобі за твій захист і заступництво. Більше години ми провели у важкому протистоянні, і, коли у нас вже майже закінчилися кулі, ми змогли втекти цілими і неушкодженими, прихопивши товар. Пабло Аурійя. Невідомий художник, 1975".

"Дякуємо святому Хесусу Мальверде за те, що послав нам хороший урожай марихуани. Нам вдасться виручити за нього багато грошей і накупити собі корів і поросят. Хуан і Хосефа Мірта. Художник: Сельва Прієто Саласар".

"Святому Серцю Ісуса присвячую я це ретабло в подяку за те, що моя дружина так і не дізналася, чому мене насправді вхопив інфаркт. Ночами я підглядав за своєю своячкою, коли вона йшла спати.

Вона роздягалася і фотографувала себе на телефон. Мене це так шалено збуджувало, що моє серце не витримало. Тепер мені краще, і я анітрохи не каюсь. Це було чудово, і ніхто у мене цього не відніме, адже до чого ж вона хороша, сучка. Той, що підглядає. Художник: Альфредо Вільчіс, 2002".

"Коли я повертався з концерту, то натрапив на якихось покидьків, які хотіли взути мене. Але вони нічого від мене не отримали. Тоді один з них вихопив ствол і приставив до моєї голови. Я схопив його, вихопив пістолет, але інший в цей час штрикнув мене ножем. Я впав і відчув себе огидно.

Ці двоє були явно під наркотиками. Тут той перший підняв пістолет і зібрався прикінчити мене. У цей момент я почав благати Святого Архангела Правосуддя. Раптово з'явився один мій приятель, і ці двоє кинулися навтьоки, не вбивши мене. Славно, що вчасно їх зупинив, друже. Художник: Альфредо Вільчіс".

"Рамон Тейес підносить це ретабло Святому Патріку в подяку за особисте знайомство з Мелом Гібсоном під час зйомок фільму, що проходили в його штаті. І він навіть взяв участь в масовці".

Тварини з нашої ферми засумували і втратили апетит. Ми не знали, що на них найшло. Вони абсолютно не їли, і ми боялися, як би вони не померли. Тому ми довірили їх Святому Немовляті Аточі, який чудесним чином зробив так, що всі тваринки одужали, ніби помолодшали і тепер виглядають краще, ніж раніше. Кури несуть багато яєць, корова дає більше молока, а поросята стали жирненькими. Дякуємо.

Я і моя сім'я просимо Святого Юду Тадея зупинити епідемію. Завдяки Святому Іуді ми не хворіємо коронавірусів COVID-19.

Естела Альберто, 2020

Ось такої химерної трансформації зазнала мексиканська релігія під впливом наркомафії за місцевих язичницьких і сатанинських культів. Однак, ретабло - це лише зовнішній прояв більш вражаючих і жорстоких культів, про які ми розповімо вам у наступній статті.

У Польщі знайшли скарб часів переселення готів на південь України

На Грубещівщині (колишні Холмщина-Підляшшя), поруч із сучасним кордоном України, селянин знайшов у полі скарб, імовірно вандалів, який заховали місцеві жителі під час навали готів у ІІІ ст. н.е.

У південно-східній Польщі знайшли скарб із 1753 римських срібних монет. Їх там, імовірно, залишили вандали під час наступу готів. Монети були знайдені в минулому році фермером Маріушем Ділем у поле неподалік від села Тихобуж (Чіхобуж) - поруч з кордоном України. Цінні предмети були розкидані і чоловік зібрав усе, що зміг, а потім повідомив про знахідку археологам у музеї Грубешова.

У підсумки фахівцям вдалося розкопати ще 137 динаріїв у радіусі до 100 метрів від того місця, де знайшов свої монети селянин. Також виявили вісім посріблених бронзових заклепок і, ймовірно, збереглися залишки дерев'яного або шкіряного гаманця.

Монети представляють собою срібні динарії 1-го і 2-го століть нашої ери, часів правління імператорів Нерви і Септимія Севера, що вказує на те, що скарб був залишений в кінці 2-го або на початку 3-го століття. В цілому монети важать більше 5,5 кг, що робить його найбільшим римським скарбом в провінції Люблін і одним з найбільших у Польщі.

Коли ці монети були в обігу, область Грубешова була населена вандалами - східнонігерманськими народами, які в кінці 1-го століття об'єдналися з Римом проти німецьких племен. У другій половині 2-го століття вони билися з іншими германськими племенами проти Римської імперії у Маркоманських війнах, але в останні два десятиліття століття ІІ ст. н.е. через тиск готів, що рухалися на південь, змусив вандалів піти на захід.

Скарб буде збережено і досліджено експертами з Варшавського університету. Цей процес займе не менше року. Музей Грубешова хоче виставити їх на огляд, але, з огляду на коронавірус, поки це буде онлайн-виставка.