Зеленський проігнорував річницю видатного українського воїна ХХ ст.

Днями українство світу згадувало річницю смерті видатного українського воїна і офіцера - Олександра Удовиченка. Однак, у новій владі "зелених" про таких видатних осіб не згадують. Що, однозначно, стало сигналом для різних діаспор світу. 

Бронепанцерник армії УНР "Стрілець". 

19 квітня українці відзначали день пам'яті Олександра Удовиченка (20 лютого 1887, Харків — 19 квітня 1975, Ментенон, Франція) — українського громадського діяча, генерала армії УНР, віце-президента уряду УНР в екзилі (1954-1961).


Закінчивши військово-топографічне училище (1908), О.Удовиченко служив у російській армії, зокрема брав участь у Першій світовій війні, був поранений. А з початком революційних подій долучився до українського національного руху.


З жовтня 1917 року був військовим радником Симона Петлюри. На початку 1918 р. як начальник штабу Гайдамацького Коша Слобідської України відзначився у боях за Арсенал у Києві. З березня 1918 року — командир 3-го Гайдамацького полку, через рік очолив штаб Гуцульського коша Дієвої армії УНР. З червня 1919 р. — начальник 16-го піхотного загону Української Галицької армії (згодом 3-а Залізна піхотна дивізія, одна з найбоєздатніших частин армії УНР). Командував ним до відступу Армії УНР за Збруч в листопаді 1920 року.З жовтня 1920 р. — генерал-хорунжий. З весни 1921 р.— член Вищої військового ради УНР.

З 1924 р. О.Удовиченко жив у Франції, де спершу працював на шахті, а згодом долучився до громадської діяльності українців, очолив Товариство вояків УНР в еміграції. З 1953 року - голова Європейської Федерації Українських Військових Організацій; міністр військових справ Виконавчого Органу Української Національної Ради і віце-президент уряду УНР в екзилі в 1954-1961 рр.

Олександр Удовиченко - автор книг "Україна у війні за державність" (Вінніпеґ, 1954) та "Третя Залізна дивізія" (Нью-Йорк, 1971).

У кількох населених пунктах України є вулиці, названі на його честь, зокрема провулок Олександра Удовиченка у м.Бровари на Київщині.

20 лютого 2017 року на державному рівні в Україні відзначався ювілей — 130 років з дня народження Олександра Удовиченка. Нині ж, як бачимо, у ватних і прокремлівських політиканів команди Зеленського інтересу до української історії немає. І багато представників діаспори усього світу вже зробили із цього висновки. 

Українські археологи повідомили про результати дослідження некрополя варягів на Київщині

Інститут Археології НАН України сповістив про перші результати дослідження некрополя доби пізніх вікінгів в Україні. 

Некрополь епохи пізніх вікінгів «Острів» виявлений у 2017 році приблизно за 100 км на південь від Києва.

Рятівні дослідження того ж року були розпочаті Інститутом археології НАН України, а пізніше переросли у повноцінний дослідницький проект «Острів».

Інгумаційні поховання північної орієнтації (на сьогоднішній день - 67 могил) є унікальними завдяки артефактам, представленим, здебільшого, рисами, характерними для балтійських археологічних культур 10-12 ст. н.е., насамперед, для прусів, куршів та скальвів. Серед таких артефактів були виявлені шийні гривні, фібули різних типів, браслети із зооморфними завершеннями, різноманітні ланцюжки, скроневі кільця та каблучки.

Фібула із розширеними завершеннями  з поховання некрополя Острів

Інвентар поховань некрополя Острів

Серед іншого, на некрополі дослідженні чоловічі поховання зі зброєю – сокирами, списами, сулицями.

Інвентар поховань некрополя Острів

В цілому, озброєння, виявлене на некрополі Острів, вказує на переважання воїнів-піхотинців у громаді, яка залишила могильник Острів. Сокири, якими переважно були озброєні чоловіки, являли собою зброю ближнього бою пішого війська.

Згідно з дослідженнями співробітниці ІА НАН України антрополога Олександри Козак, перші результати морфологічного дослідження скелетних останків продемонстрували, що палеопопуляція з некрополя «Острів» була досить молодою (середній вік померлих - 35 років) з дуже низькою часткою дітей у похованнях. Населення має низький рівень адаптації, що може бути характерним для тих, хто входить у перші хвилі міграції. Те саме можна сказати і про декілька видів фібул типів характерних для західних балтів, які зазвичай мають ознаки ремонту у місцях свого походження, але не тут, не на «Острові». Це також може вказувати на перше покоління балтійських мігрантів.

Для уточнення датування некрополя було проведено низку аналізів методами природничих наук.

Перші дати радіокарбонного датування з «Острова» продемонстрували датування, близьке до балтійських артефактів - 980-1020 рр. (2 поховання) та 1010-1040 (6 поховань). Для порівняння хронологічних особливостей некрополя з аналогіями Балтійського регіону було використано 86 проб з 17-ти могильників Європи: 47 кремацій та 26 інгумацій (у тому числі 9 проб з могил «Острова»). Отримано радіокарбонні дати з восьми різних типів матеріалів: кремованої та неспаленої людської кістки, кінських кісток / зубів, деревного вугілля, текстилю, рогу, шкіри та дерева. Усі згадані дати були отримані в рамках проекту Олександра фон Гумбольдта «Нові методи датування пізнього залізного віку Південного Сходу Балтійського регіону» та пілотного дослідження ZBSA (Центру балтійської та скандинавської археології) та ІА НАН України «Балти та Київська Русь» (2017-2020 рр.). Результати оброблено за допомогою програми OxCal 4.3.

У лабораторії Ляйбніца університету м. Кіль (Німеччина) було відібрано 101 пробу для аналізу AMS 14C (метод прискореної мас-спектрометрії) та 18 для досліджень стабільних ізотопів.

Однією з важливих цілей дослідження було порівняння радіокарбонних дат з кремацій та інгумаційних поховань де були виявлені однакові предмети (фібули) як у Східній Балтії, так і за її межами – на некрополі «Острів». Оскільки кремована кістка виявилася одним із найбільш стабільних матеріалів для датування AMS 14C, вона була використана як орієнтир для порівняльного аналізу з матеріалами з балтських могильників Литви, Латвії та України («Острів»). У більшості випадків закриті комплекси з тими ж фібулами з таких віддалених територій, як Латвія, Литва та Україна, давали синхронні дати, незважаючи на відстань понад 1000 км між цими могильниками, що свідчить про спільність культурних впливів та напрямки поширення мігрантів.

На сьогоднішній день отримані матеріали лабораторних та антропологічних досліджень фахівців з Києва, Кіля, Вільнюса, Риги для подальшого вивчення.

У квітні 2020 р. Інститутом археології НАН України спільно з двома провідними інституціями Німеччини у галузі середньовічної археологогії (ZBSA – Центр балтійської та скандинавської археології, м. Шлезвіг та RGZM – Романо-германський центральний музей, м. Майнц) подано заявку на участь у українсько-німецькій програмі зі створення Центрів наукових інновацій, ініційованій Федеральним міністерством освіти та наукових досліджень Німеччини та Міністерством освіти та науки України

Партнери – ІА НАН України, ZBSA, RGZM планують створення в Україні «Київського центру східних студій Епохи вікінгів» / «Kyiv Centre for Eastern Viking Age Studies», що діятиме як складова частина у структурі Інституту археології НАН України.

Учасники проекту «Острів»: співробітники Інституту археології НАН України:
к. і. н. Всеволод Івакінн. с. В’ячеслав Барановк.і.н., н.с. Олександра Козакк. і. н. Ольга Манігдак. і. н., н. с. Дмитро Бібіковм. н. с. Артем Борисов

Співробітники ZBSA (Центр балтійської та скандинавської археології):
Prof. Dr. Dr. h.c. Claus von Carnap-BornheimDr. Roman Shiroukhov 

Попередні опубліковані наукові результати проекту 

У Франції відкопали флягу римського легіонера із загадковим еліксиром

Французькі археологи натрапили на велике римське святилище, в якому вдалося виявити всілякі артефакти, серед яких знайшли флягу легіонера.

Як повідомляють журналісти, розкопки відбувалися на території комуни Аннесі в історичній області Савойя.

Найдавніші споруди, які були знайдені тут, відносяться до першої половини I століття нашої ери. Швидше за все, в той час тут знаходилася ферма.

На цьому маршруті вчені знайшли сім поховань, датованих другою половиною I століття нашої ери. Там же знайшли залишки святилища римського періоду, яке складалося з двох або трьох ритуальних споруд.

Під час розкопок археологи виявили 42 ями, у яких були різні предмети релігійного характеру. Саме там була знайдена фляга римського легіонера, яка виготовлена зі сплаву заліза і міді. Раніше тут вдалося знайти всього два подібних артефакти.

За зовнішнім виглядом римська фляга була дуже схожа на сучасні армійські. Вона виконана у формі циліндра з двома залізними гофрованими оболонками. Вчені змогли встановити, що в флязі не зберігалися алкогольні напої. Так як фляга забезпечена замком, вчені вважали, що в ній могли зберігатися і більш цінні продукти.

При дослідженні всередині фляги знайшли залишки дивної суміші, до складу якої входило просо, змішане з невеликою кількістю ягід, молочних продуктів, невеликої кількості хвойної смоли і якась рослина.

Археологи припускають, що в таку флягу могли наливати якийсь еліксир, який був зварений спеціально для проведення ритуального обряду. Не виключено, що це було підношення богам.

Перша пандемія стала поштовхом до колапсу цивілізацій доби бронзи

В XIV ст. до н.е. почалася епідемія, яка призвела до тривалої демографічної, економічної та політичної кризи, яка вилилася у падіння тогочасних держав та цивілізацій, вторгнень "народів моря" і фактичної загибелі тогочасного світу-системи.

Приблизно 3350 років тому, у XIV столітті до нової ери, в Єгипті лютувала чума. Епідемія почалася у південній Сирії, але незабаром перекинулася і на південний Ханаан, вразила Мегіддо. У той же час вона стрімко поширилася на схід і на північ. Вчені припускають, що це була туляремія (кроляча чума) - інфекційне захворювання, що викликає нариви на шкірі, високу температуру і, в кінцевому підсумку, смерть від пневмонії.

Єгипет, який був наймогутнішою імперією регіону, продовжував протягом декількох років захищатися від чуми, закривши свої кордони. Очевидно, люди вже в ті часи здогадувалися, що для припинення пандемії необхідні карантинні заходи. Про це свідчить лист губернатора одного з єгипетських міст, який писав: "Я забороняю людям Сіміри приїжджати до нашого міста, в Сімірі лютує чума". Торгівля між Єгиптом і північними державами також припинилася більш ніж на два десятиліття. Так як епідемія прийшла з півночі, єгиптяни називали її "ханаанською хворобою" або "азійською хворобою". Чума зруйнувала імперію хетів і вбила двох її царів одного за одним. Але, врешті-решт, вона також вразила і Єгипет, спричинивши подальший занепад держави. Німецький єгиптолог Ян Есмаїлі вважає, що єгиптяни сприймали епідемію, яка стала однією з найважчих в стародавньому світі, як травму, яка не має аналогів. У єгипетській колективній пам'яті чума злилася з політичними і релігійними подіями того часу, і породила міфи, які згодом переймав решта світу. За словами Гекатея, у стародавні часи Єгипет страждав від епідемії чуми, і прості люди звинувачували в цьому іноземців, що образили богів країни. Тому вони вирішили, що іноземці повинні бути вислані з Єгипту. Так одна група іноземців виявилася в Греції, а інша - в Юдеї. На чолі цієї групи була людина на ім'я Моше. Після захоплення країни він заснував кілька міст, включаючи Єрусалим. Але Гекатей - не єдиний, хто розповідає про епідемію чуми того часу. Інше, більш вороже свідоцтво - історія єгипетського жерця Манефона, який жив у III ст. до н. е. Цю версію приводив в своїх творах Йосип Флавій.

Манефон розповідав про фараона Аменхотепа, який під впливом дивного пророка вирішив очистити Єгипет від прокажених. Аменхотеп відправив прокажених до каменоломень у східному Єгипті. Прокажені вирішили повстати проти фараона і вибрали своїм вождем прокаженого єгипетського жерця з міста Геліополя на ім'я Осеріф. Він дав їм Тору, яка вимагала від них спалювати єгипетські храми і вбивати єгипетських священних тварин. Нарешті, Манефон зазначає, що, ставши вождем прокажених, Осеріф вибрав собі ім'я Моше.
Дослідники не сприймають серйозно версію Манефона. Але повторюється поява "чумного" мотиву заслуговує на увагу. Есма пише, що біблійна історія кар єгипетських також включає епідемії і елемент поділу між синами Ізраїля і Єгиптом. В обох історіях є елемент богохульства, подальшої епідемії і поділу між здоровими і хворими.
Зрештою, разом з епідемією в Єгипті відбулася релігійна революція. Фараон Ехнатон ввів монотеїстичний культ і заборонив ідолопоклонство. Революція Ехнатона відома, як перша монотеїстична революція, але менш відомо, що вона сталася одночасно зі страшною епідемією чуми.
Ехнатон переніс столицю Єгипту з Мемфіса в Ахетатон, але єгиптолог Ханс Гедіке припустив, що за цим стояли не релігійна ідеологія, а спроба створити карантинну зону, захищену від чуми.
В подальшому це ослабило всі країни Сходу і призвело до вторгнення "народів моря", що спричинило до майже повного колапсу державних інституцій у регіоні, зміни етносів і перебудови країн за зовсім іншим зразком.

Путін знову вкрав чуже, або хто ж насправді поборов печенігів?

Все те, що Путін намагається приписати своїй імперії належало і належить Києву. Адже печенігів побороли київські князі, а вулиці героїв, уславлених перемогою над ордами кочовиків, досі існують на мапі столиці України.

Все те, що Путін намагається приписати своїй імперії належало і належить Києву. Адже печенігів побороли київські князі та жителі князівств, а вулиці на яких народилися герої, уславлені перемогою над ордами кочовиків, досі існують на мапі столиці України. Як і місто, засноване на честь розгрому печенігів.

Черговий ляп Путіна змусив світову громадськість в чергове вчитатися в історію, розуміючи, що необхідно відсіювати кремлівську пропаганду. Спробуємо і ми пояснити як неоковирна заява диктатора Москви зіграла проти нього. Адже якщо науково розглянути заяву Путіна, то виявиться, що він вчергове бреше, і пропагандою викривляє історію. Але давайте про все по порядку.

Перемога Кожум'яки над печенігом з "Радзивіллівського літопису"

Свідчення джерел

У 992 році Володимир Святославич здійснив похід проти білих хорватів, щоб включити їх землі у Київську Русь. Цим скористалися печеніги, які напали на терени сучасної України, зосередившись на річці Сула. Дізнавшись про їх вторгнення, Володимир вивів військо на лівий берег Дніпра. Противники закріпилися на берегах річки Трубіж, після чого виникла пауза. Війська були рівнозначними, і битви ніхто не починав. Печенізький хан викликав на переговори Володимира і запропонував йому за старою традицією у поєдинку воїнів встановити переможця поля битви:

"Випусти ти свого чоловіка, а я свого - нехай борються. Якщо твій чоловік кине мого на землю, то не будемо воювати три роки; якщо ж наш чоловік кине твого об землю, то будемо розоряти вас три роки" (Лаврентіївський літопис").

Володимир розіслав по табору людей у пошуках добровольця, однак, згідно з літописом, з печенізьким богатирем ніхто не наважився вийти на поєдинок наступного ранку, - "... був же він дуже великий і страшний". Тоді з руського табору вийшов якийсь старець, і сказав Володимиру:

"Княже! Є у мене один син менший будинку; я вийшов з чотирма, а він удома залишився. З самого дитинства ніхто його не кинув ще об землю". (Лавр. літоп).

Володимир велів привести його. Вислухавши князя, Ян засумнівався у собі, але все ж погодився вийти на поєдинок. Коли печеніжин вийшов на відведений для поєдинку майданчик і побачив свого суперника, обсипав лайкою, "бо був він середнього зросту". Однак, коли суперники зійшлися і обхопили один одного руками, наш богатир задушив печеніга до смерті, а потім, піднявши над собою, кинув його об землю. Русичі, натхненні перемогою свого бійця, з бойовим кличем кинулися на печенігів, які, не витримавши атаки, почали безладно втікати. На честь славної перемоги князь Володимир Святославич заснував місто Переяслав.

У народних традиціях

Зокрема, в українців у народній традиції поширені легенди та казки про легендарного богатиря - Микиту Кожум'яку (іноді - Кирило, Ілля Швець, у пізніших літописних згадках він фігурує під іменем Ян Усмошвець). Оповіді про реального героя свого часу в народній уяві змішалися з древніми міфами про змієборців. Найбільше казок про Микиту Кожум'яка побутувало серед українців, так же в Білорусі. Це свідчить про легендарність події, яка ціле тисячоліття слугувала для Русі натхненням у несподіваній перемозі.

Так само місто Переяслав у подальші століття було княжим містом з власними амбіціями (підкажіть Путіну, що до уділу князя Переяслава належало Залісся, яке згодом через сепаратистський рух відкололося від столиці), навіть за козацьких часів вважалося важливим центром в українців.

А сам Микита Кожум'яка, згідно сучасних досліджень джерел, був киянином, і виріс із родиною на ремісничому Подолі, на вулиці Кожум'яцькій. Вона, як і сусідня Гончарна вулиця, більше тисячоліття існують на мапі Києва і є одними з найдавніших у нашій столиці.

Чи правдиві ілюстрації Радзивиллівського літопису?

Унікальна писемна пам'ятка доби розвиненої Русі досі деякими сприймається як "підробка". Однак, історики неодноразово доводили автентичність багатьох ілюстрацій з цієї складеної з багатьох джерел літописної пам'ятки.

Історики вже давно не сумніваються у автентичності та достовірності Радзивиллівського (кеніксберзького) літопису. На відміну від осіб, які намагаються і далі безпідставно розвивати теорію, що літопис, буцімто, виконано на завдання Петра І. Однак, постійне накопичення і перевірка сучасних джерел дозволяють відмітати теорії змови і підробки, підтверджуючи правдивість літописних даних.

Одним з прикладів точності ілюстрацій літопису є "Повість про убієння Андрія Боголюбського". Вона оснащена шістьма мініатюрами, достовірність яких була неодноразово підтверджена перевірками сучасних даних. Зокрема, в ілюстрації показано, що у князя Андрія була відрубана ліва рука, тоді як у тексті вказана "десна". Обслідування скелету підтвердило, що відрубана була ліва рука князя. Крім того, мініатюра підтверджує участь княгині у змові (що невдовзі щезло з літописних сторінок): княгиня тримає відрубану руку чоловіка.

Момент убивства Андрія Боголюбського. Змовники завдають ударів мечем і списом, дружина князя тримає відрубану руку.

Втім, у пізніших ізводах порядок ілюстрацій був порушений, і у подальших списках, особливо при розміщенні тексту з одного рядка на два стовпця був більше заплутаний. Однак, це вже свідчить про те, що переписувачі пізніших часів мало розуміли текст і контекст. Але це вже зовсім інша історія. Про них

ми розповімо у інших дописах. Якщо наша діяльність вам подобається - ви можете стимулювати нашу роботу, поповнивши карту приват-банка: 

5168 7551 0710 1640

Гайдамацький Кіш Слобідської України

Один з найвідоміших підрозділів армії УНР, якого дико боялися вороги, був сформований із добровольців Слобожанщини. Гайдамацький Кіш Слобідської України - військова частина у складі Армії УНР. Сформована в грудні 1917 року особисто Симоном Петлюрою, який став його отаманом. Кіш складався з двох куренів — червоних і чорних гайдамаків, кінної отаманської сотні та гарматного дивізіону (начальник артилерії — Георгій Афанасьєв). Особовий склад коша складався з добровольців, переважно старшин і козаків київських військових шкіл. Кіш відзначився у зимових боях 1918 року під час оборони Києва від військ більшовиків.

Козаки Гайдамацького Коша Слобідської України біля Михайлівського Золотоверхого собору у Києві. В центрі стоїть організатор Коша С. Петлюра,праворуч від нього командир куреня Чорних гайдамаків сотник О. Савельєв. Березень 1918 року.

Курінь "чорних гайдамаків" комплектувався з юнкерів 2-ої піхотної юнацької школи, які добровільно зголосилися стати на службу в українську армію. Курінь "червоних" гайдамаків формувався з добровольців – офіцерів російської армії, які перейшли на службу в армію УНР, та зі юнкерів київських військових шкіл.

У березні 1918 року Кіш було розширено до Гайдамацького піхотного полку (командндир — полковник Володимир Сікевич) і включено до складу Запорізького Корпусу. У червні 1918 року полк перетворено в Гайдамацьку бригаду з гарматним дивізіоном і кінною сотнею. Командував бригадою отаман Омелян Волох.

Таємничі кола на полях у Польщі виявилися стародавніми укріпленнями

Археологи розкрили таємницю "містичних" колець на полях. 

Дивні кола на полях, виявлені польськими археологами на території Великопольського воєводства, виявилися раніше невивченими древніми цитаделями, деякі з яких були побудовані ще у залізному столітті, повідомляє Nauka w Polsce.

Дослідники провели магнітні вимірювання у південно-східній частині Великопольського воєводства, а також вивчили місцевість за допомогою аерофотозйомки. Район, у якому проводилися дослідження, вважався повністю вивченим, тому вчені були здивовані, виявивши тут загадкові структури.

"У цьому регіоні вже були знайдені приблизно сто фортець різних періодів. Але тепер з'ясувалося, що ще десять цитаделей ховалися під землею. На фотографіях з повітря ці об'єкти виглядають в основному як таємничі кола на полях", - розповідає Максим Мацкевич, глава археологічного дослідження.

Мацкевич каже, що старі фортеці повністю зрівнялися з землею через сільськогосподарські роботи, проте старожили Великопольського воєводства ще пам'ятають часи, коли на полях були кріпосні стіни. "Ми вивчили знайдені стародавні фортеці і виявили під землею фрагменти кераміки, які збереглися з часів раннього Середньовіччя. Знахідки, зроблені рядом з іншими цитаделями, вказують на те, що деякі з них були створені ще у залізному столітті", - відзначає вчений.

Вчені знайшли новий метод датування віку давньої кераміки

Для датування археологічної кераміки можна використовувати радіовуглецевий аналіз, зокрема, з його допомогою вчені досліджували жир, що в'ївся у стіни древніх посудин, і таким чином встановили, коли вироби з глини були створені.

Новий спосіб датування збігся з тими даними, які вчені визначали традиційними методами, крім того, вік однієї із знахідок змогли з'ясувати лише ним. Як відбувався цей процес, йдеться в статті, опублікованій у журналі Nature. 

Вивчаючи еволюцію форм і візерунків древньої кераміки, можна встановлювати відносну хронологію створення посудин. Однак їх абсолютне датування представляє велику складність. Завдяки радіовуглецевому аналізу можна визначити вік органічних речовин – кісток, тканини або дерева. Як правило, з цією метою застосовується метод мас-спектрометрії: зразок спалюється у спеціальній камері, і його ізотопний склад визначають з утворених іонів.

Але глина – не органічний матеріал, тому радіовуглецевий аналіз до неї непридатний. Найчастіше керамічні вироби датують з інших предметів, знайдених разом з ними, зокрема кістками.

Однак під час приготування їжі на вогні у глиняному посуді частина рослинних і тваринних жирів в'їдається в її стінки. Фахівці з Центру біохімічних досліджень Брістольського університету знайшли спосіб отримувати ці залишки з кераміки за допомогою сірчаної кислоти. Спочатку були виділені жири, а потім з них – пальмітинова і стеаринова кислоти для мас-спектрометрії.

Цим методом було досліджено 27 зразків кераміки з десяти археологічних об'єктів. Їх вік раніше був встановлений традиційним способом, за єдиним винятком.

Так, були досліджені черепки епохи неоліту, виявлені при будівництві офісного центру в Лондоні. Це були камені, кістки, обвуглені рештки рослин, а також керамічний посуд. Так як органіка була пошкоджена, датувати знахідку раніше не вдалося. Це змогли зробити новим методом.

Перше кольорове зображення послів Московії, якого соромляться у Кремлі

Після посольства Московії 1576 року до Габсбургів німцями були зроблені перші детальні кольорові ілюстрації зображення московитів. Історики вказують на їх неймовірну точність у передачі деталей. Однак, в офіційній пропаганді Кремль не любить згадувати про це джерело, адже посли Московії виглядали як китайські чи монгольські дикуни, що резонує із їх заявками про "самость Московской Русі".

На гравюрі зображено посольство царя Івана Грозного, відправлене 1576 року до Відня до імператора Священної Римської імперії Максиміліана II, прийняте ним на імперському сеймі у Регенсбурзі.

Перші дві фігури зліва - глава посольства князь Сугорскій і його перекладач дяк Арцибашев. У другій парі - Третьяк Дмітрієвіч Зубатий старший і Мамлєй Іванович Ілім. Шоста фігура праворуч зображує падаючого на ім'я Афанасій Михайлович Монастирьов, несе царську грамоту, загорнуту у шовкову тканину, поверх якої, у ковчежці, лежить прикріплена до грамоти печатка. В руках усіх послів - дари імператорові: соболині шкурки, пов'язані "сороками".

"Метою посольства було з'ясування стосунків Німецької імперії і Москви з питання про заміщення незайнятого на той час польського престолу. Посли повинні були висловити готовність московського царя сприяти обранню на польський престол австрійського принца Ернеста за умови, якщо поляки і литовці не оберуть собі одного государя, "Литовське б Велике Князівство і з Києвом і що вкруг нього городи" відійшли б до Московії. Остання вимога ґрунтувалася на тому, що сам цар був претендентом на польську корону для себе або для одного зі своїх синів. Щодо Лівонії посли повинні були заявити бажання царя, щоб імператор за неї не заступався, так як вона віддавна вважалася вотчиною царя.

Князь Сугорскій розповідає, що він з Арцибашева увійшли в царські хороми першими; за ними йшли дворяни. На цісареві була: "…дылея долгая камка черна, полы и подол черным бархатом пушен; а пуговицы шелк черн до долу, а чепочка на нем золота невелика, а под ним и позади его на стене запоны олтобас золотной, а стул под ним обит бархатом червчатым, поставлен на ковре. А как вошли послы в палату, и послов Цесарю не явил никто, а Цесарь против послов встал, шляпы приподыв, и велел послам к себе приступитися. И как послы вступили на ковер, и Цесарь сел, а по левой стороне поодаль Цесаря сидел курфирст Каленской Салентиюс, а под ним цесарев сын Матею, а под Матеюсом сидел Боварской Князь Вилгелм Олбрехов сын, а под ним сидел другой цесарев сын Максимилианус, а пан Ласской да Немец человек с десять стояли. И как Князь Захарий говорил Цесарю Государское титло, И Цесар Курфирсту Каленскому и детем и Боварскому Князю велел встати; и стояли сняв шляпы; а как Князь Захарий изговорил Государское титло, и Цесарь велел им сести. А изговоря князь Захарий титло, явил поминок, и грамату Цесарю подал, и после граматы говорили речь".

Історик П. Н. Полєвой описує хутра, які несуть посли: "Малюнок (...) чудовий за своїми подробицями, які, очевидно, відтворені сучасним художником з найбільшою точністю. Це можна бачити і по візерунках матерій на жупанах і шубах послів, і за ретельною обробкою фігур, з яких кожна має свою експресію і навіть певний тип. Ще більш видно це по одній цікавій подробиці, яку художник не міг, звичайно, придумати сам, а замалював з натури. Ця подробиця, - має важливу ціну археологічну, - полягає в способі ув'язці і піднесення соболиних "сороков", які так дбайливо несуть деякі з членів посольства. Ці "сорока" соболів пов'язані мордочками догори, хвостами донизу, і тільки прикриті поверх спинок і черевом матер'яними чохлами, за збірки яких посли та свита їх і несуть ці безцінні в той час дари далекого Сходу".

Втім, пропагандисти Кремля не дуже люблять цю літографію, адже вона виказує азійськість тогочасної Московії, яка розмилася у татарському морі і, фактично. не мала на той час ані з європейськими державами, ані з Руссю, за яку так намагалася видати, нічого спільного.

Якщо наша діяльність вам подобається - ви можете стимулювати нашу роботу, поповнивши карту приват-банка:
5168 7551 0710 1640