Федір Данилович Острозький (*1360 — †1446) — князь, луцький воєвода, староста, православний монах і святий (1386–1392 рр.). Зробив багато для оборони і розбудови українського суспільства у складі Великого князівства Литовського в XIV–XV ст.
Так сталося, що практично усі маєтки його батька потрапили в руки старших братів і з юнацьких років Федько був змушений робити собі кар'єру з мечем у руках. Поклав міцну підставу земельному багатству свого роду. 1385 року пан Чурило-Бродовський записує (дарує) йому свій родовий маєток Бродово, аби князь, його дружина і нащадки "печаловали са душою моєю и жоны моее душею". У 1386 р. грамотою, даною 11 травня в Луцьку, Владислав II Ягайло і, що завоював на Волині місця, зайняті угорцями, Вітовт віддали в спадкоємне володіння місто Острог з повітом і містами ж Заславом, Корцем і Хлопотиним князю Федорові Даниловичу з його потомством (в інших джерелах — підтвердив його права на Острог і, поверх того, дав йому міста Корець і Заслав з багатьма селами).
Князь Федір Острозький набув популярністі у війні русько-литовського князя Свидригайла проти польського короля Владислава, мужньо захищаючи Волинь від поляків. Вітовт у 1396 р. збільшив його володіння. Популярним на військовій службі він стає під час походу у 1404 р. на Смоленськ. У 1410 р. Федір Данилович взяв участь у знаменитій Грюнвальдській битві в якості командира 51-ї литовської хоругви і особливо відзначився під Танненбергом, захопивши неприступний замок Рейсінберг. На талановитого полководця звернув увагу король Ягайло, який доручив йому охорону польсько-литовського посольства до Праги. Його вибір не був випадковим, так як найбільш небезпечною ділянкою шляху були гори в Сілезії, а княгинею в Ратиборі в той час була рідна сестра Федора Олена Острозька. Місія виявилася надзвичайно успішною, чехи несподівано для Ягайла дали згоду передати свою корону в руки його брата Вітольда.
Під час боротьби Вітовта зі Свидригайлом за Волинь Федір став на сторону останнього й у 1420 р. звільнив його з ув'язнення в Кременецькому замку. Після смерті Вітовта Федір ужив усі зусилля, щоб звести на престол Свидригайла, наніс полякам цілий ряд поразок і відняв у них Поділля і Волинь.
Широкому загалу мало відомо, що королем Чехії та маркграфом Моравії у період 1422 – 1431 рр. був цей український князь.
Вітольд також був заскочений цим рішенням, так як і гадки не мав залишати Литву. Тоді було вирішено спрямувати до Чехії в якості його намісника Федька Острозького, але, за аналогією із Сигізмундом Люксембурзьким, йому також дали ім’я Сигізмунд, а Корибутовичем назвали для більшого гонору, створюючи враження, що цей намісник не є звичайним підданим великого князя, а представником роду Гедиміновичів. Під цим псевдонімом Острозький діяв у Чехії впродовж 1422-1423 рр. і залишив його одразу після того, як у цьому відпала необхідність.
На Волині та в Галичині князь набрав собі біля 7 тис. воїнів і через Сілезію знову рушив до Чехії. Без особливих труднощів він дійшов до Нового Міста (Вінчова) у Моравії, де проголосив себе намісником Вітольда в Чехії та Моравії. Однак, місцева шляхта хорватського (давньоруського) походження одразу поставилася до нього як до свого власного короля і, відповідно, поступово почали змінюватися настрої самого Острозького. Якщо в Моравії він виступав виключно як намісник Вітольда, то вже в Чаславі Федір присягнув на сеймі чеському народу не як намісник, а як король, не згадавши жодного слова про литовського князя (він присягав не тільки відповідно до обряду гуситів, але і на православному хресті).
За допомогою свого війська він швидко навів порядок в Празі, вгамував грабунки, і не тільки Ян Жижка, але і чашники були змушені визнати Острозького своїм королем, про що 11 червня 1422 р. був зроблений відповідний запис у книзі Міської Ради м. Праги. З цього моменту Федір Острозький і юридично, і фактично стає повноправним королем Чехії та маркграфом Моравії, так як його владу визнали усі міста в країні за виключенням лише одного замку Карлштейн, де засіли 400 католиків, які заявили про свою вірність Сигізмунду Люксембургському.
Ось чому значну частину свого правління в Чехії Острозький присвятив облозі Карлштейну, а також здійснити походи на Пржибрам, Уст’є над Лабою та інші міста Богемії. Однак, ситуація склалася так, що в Празі розпочалися збройні сутички між чашниками та таборитами, і тому Острозький був змушений йти туди вгамовувати пристрасті. Щоб не розпалювати ворожнечу, він не дозволив Жижці зруйнувати Прагу (неймовірно, але саме так задумав зробити Жижка і тільки поява Острозького в Празі перешкодила йому реалізувати цей план, хоча мало хто з чехів сьогодні дає собі звіт у тому, що Злату Прагу, цю перлину європейської архітектури та мистецтва врятував тоді саме цей український князь), намагався усіма можливими способами примирити таборитів із чашниками, аж поки таборити не вирішили, що він діє на боці останніх і в серпні 1427 р. арештували його та посадили в замок Вальдштейн.
Саме в цей момент Олена Острозька змогла переконати брата звернути свою увагу на можливість об'єднання в українських руках усієї Сілезії. Так як мало не усі сілезькі князі мали в собі частину руської крові, то вона досить легко намовила Премка Опільського, Казимира Освецимського, Конрада Козельського та Болька Тишинського підтримати Федора, і йому вдалося тоді заволодіти не тільки Точеком, Гливицями та Глоговом, а навіть і Ченстоховом. З’явилася реальна можливість утвердження на значній частині Сілезії української династії і це викликало надзвичайне занепокоєння не тільки Польщі, а і усього католицького світу.
На цей раз усі поляки об'єдналися проти князя Федора, його війська були розбиті, і у 1431 р. він був змушений залишити територію Сілезії та повернутися в Україну. Чеська і польська історіографії ретельно уникають акцентувати свою увагу на роках правління в своїх країнах українського князя, хоча чеським королем він титулувався аж до 1431 р. і так чи інакше, але суттєво впливав на ситуацію в Чехії та Сілезії. Після того він повернувся вУкраїну.
Так сталося, що практично усі маєтки його батька потрапили в руки старших братів і з юнацьких років Федько був змушений робити собі кар'єру з мечем у руках. Поклав міцну підставу земельному багатству свого роду. 1385 року пан Чурило-Бродовський записує (дарує) йому свій родовий маєток Бродово, аби князь, його дружина і нащадки "печаловали са душою моєю и жоны моее душею". У 1386 р. грамотою, даною 11 травня в Луцьку, Владислав II Ягайло і, що завоював на Волині місця, зайняті угорцями, Вітовт віддали в спадкоємне володіння місто Острог з повітом і містами ж Заславом, Корцем і Хлопотиним князю Федорові Даниловичу з його потомством (в інших джерелах — підтвердив його права на Острог і, поверх того, дав йому міста Корець і Заслав з багатьма селами).
Князь Федір Острозький набув популярністі у війні русько-литовського князя Свидригайла проти польського короля Владислава, мужньо захищаючи Волинь від поляків. Вітовт у 1396 р. збільшив його володіння. Популярним на військовій службі він стає під час походу у 1404 р. на Смоленськ. У 1410 р. Федір Данилович взяв участь у знаменитій Грюнвальдській битві в якості командира 51-ї литовської хоругви і особливо відзначився під Танненбергом, захопивши неприступний замок Рейсінберг. На талановитого полководця звернув увагу король Ягайло, який доручив йому охорону польсько-литовського посольства до Праги. Його вибір не був випадковим, так як найбільш небезпечною ділянкою шляху були гори в Сілезії, а княгинею в Ратиборі в той час була рідна сестра Федора Олена Острозька. Місія виявилася надзвичайно успішною, чехи несподівано для Ягайла дали згоду передати свою корону в руки його брата Вітольда.
Під час боротьби Вітовта зі Свидригайлом за Волинь Федір став на сторону останнього й у 1420 р. звільнив його з ув'язнення в Кременецькому замку. Після смерті Вітовта Федір ужив усі зусилля, щоб звести на престол Свидригайла, наніс полякам цілий ряд поразок і відняв у них Поділля і Волинь.
Широкому загалу мало відомо, що королем Чехії та маркграфом Моравії у період 1422 – 1431 рр. був цей український князь.
Вітольд також був заскочений цим рішенням, так як і гадки не мав залишати Литву. Тоді було вирішено спрямувати до Чехії в якості його намісника Федька Острозького, але, за аналогією із Сигізмундом Люксембурзьким, йому також дали ім’я Сигізмунд, а Корибутовичем назвали для більшого гонору, створюючи враження, що цей намісник не є звичайним підданим великого князя, а представником роду Гедиміновичів. Під цим псевдонімом Острозький діяв у Чехії впродовж 1422-1423 рр. і залишив його одразу після того, як у цьому відпала необхідність.
На Волині та в Галичині князь набрав собі біля 7 тис. воїнів і через Сілезію знову рушив до Чехії. Без особливих труднощів він дійшов до Нового Міста (Вінчова) у Моравії, де проголосив себе намісником Вітольда в Чехії та Моравії. Однак, місцева шляхта хорватського (давньоруського) походження одразу поставилася до нього як до свого власного короля і, відповідно, поступово почали змінюватися настрої самого Острозького. Якщо в Моравії він виступав виключно як намісник Вітольда, то вже в Чаславі Федір присягнув на сеймі чеському народу не як намісник, а як король, не згадавши жодного слова про литовського князя (він присягав не тільки відповідно до обряду гуситів, але і на православному хресті).
За допомогою свого війська він швидко навів порядок в Празі, вгамував грабунки, і не тільки Ян Жижка, але і чашники були змушені визнати Острозького своїм королем, про що 11 червня 1422 р. був зроблений відповідний запис у книзі Міської Ради м. Праги. З цього моменту Федір Острозький і юридично, і фактично стає повноправним королем Чехії та маркграфом Моравії, так як його владу визнали усі міста в країні за виключенням лише одного замку Карлштейн, де засіли 400 католиків, які заявили про свою вірність Сигізмунду Люксембургському.
Ось чому значну частину свого правління в Чехії Острозький присвятив облозі Карлштейну, а також здійснити походи на Пржибрам, Уст’є над Лабою та інші міста Богемії. Однак, ситуація склалася так, що в Празі розпочалися збройні сутички між чашниками та таборитами, і тому Острозький був змушений йти туди вгамовувати пристрасті. Щоб не розпалювати ворожнечу, він не дозволив Жижці зруйнувати Прагу (неймовірно, але саме так задумав зробити Жижка і тільки поява Острозького в Празі перешкодила йому реалізувати цей план, хоча мало хто з чехів сьогодні дає собі звіт у тому, що Злату Прагу, цю перлину європейської архітектури та мистецтва врятував тоді саме цей український князь), намагався усіма можливими способами примирити таборитів із чашниками, аж поки таборити не вирішили, що він діє на боці останніх і в серпні 1427 р. арештували його та посадили в замок Вальдштейн.
Саме в цей момент Олена Острозька змогла переконати брата звернути свою увагу на можливість об'єднання в українських руках усієї Сілезії. Так як мало не усі сілезькі князі мали в собі частину руської крові, то вона досить легко намовила Премка Опільського, Казимира Освецимського, Конрада Козельського та Болька Тишинського підтримати Федора, і йому вдалося тоді заволодіти не тільки Точеком, Гливицями та Глоговом, а навіть і Ченстоховом. З’явилася реальна можливість утвердження на значній частині Сілезії української династії і це викликало надзвичайне занепокоєння не тільки Польщі, а і усього католицького світу.
На цей раз усі поляки об'єдналися проти князя Федора, його війська були розбиті, і у 1431 р. він був змушений залишити територію Сілезії та повернутися в Україну. Чеська і польська історіографії ретельно уникають акцентувати свою увагу на роках правління в своїх країнах українського князя, хоча чеським королем він титулувався аж до 1431 р. і так чи інакше, але суттєво впливав на ситуацію в Чехії та Сілезії. Після того він повернувся вУкраїну.
У 1432 році Федір Острозький і його союзники на ріці Мурафа оточили поляків і лише маленька купка врятувалася, втікши з Галичини. У 1433 році В. Ф. Острозький після кровопролитного бою взяв Кам'янецький замок.
Наприкінці свого життя (за одними даними — бл. 1441, за іншими — бл. 1440 р.), кн. Федір Острозький покинув свої світські справи і постригся у ченці Києво-Печерського монастиря під ім'ям Феодосій. Жив він у Дальній Феодосієвій печері, де і похований, померши монахом. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. його було канонізовано і прийнятий до лику святих. 1638 року Афанасій Кальнофійський свідчив, що "преподобный Феодор открыто почивает в Феодосиевой пещере в целом теле". Днями пам'яті преподобного Феодосія Острозького збігається з Днем Незалежності України — 24 серпня (за ст. ст. 11 серпня) і 10 вересня (за ст. ст. 28 серпня).
Наприкінці свого життя (за одними даними — бл. 1441, за іншими — бл. 1440 р.), кн. Федір Острозький покинув свої світські справи і постригся у ченці Києво-Печерського монастиря під ім'ям Феодосій. Жив він у Дальній Феодосієвій печері, де і похований, померши монахом. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. його було канонізовано і прийнятий до лику святих. 1638 року Афанасій Кальнофійський свідчив, що "преподобный Феодор открыто почивает в Феодосиевой пещере в целом теле". Днями пам'яті преподобного Феодосія Острозького збігається з Днем Незалежності України — 24 серпня (за ст. ст. 11 серпня) і 10 вересня (за ст. ст. 28 серпня).