пʼятницю, 7 вересня 2012 р.

Молдавський і український герой - Господар Стефан Великий

    У середньовічних джерелах Молдавське князівство називали «Росовлахія» (тобто Валахія у Русі), «Молдославія», «Мала Валахія». В турецьких джерелах її називали Богданія за іменем першого правителя Богдана I, чи Кара-Іфлака. Найвідомішим з володарів цієї землі є Стефан Великий, який тісно пов'язаний з історією України.

Степан III Великий. 
Степан III Великий, також відомий як Стефан Великий та Святий — господар Молдови (1457—1504), але чомусь - мало згадуваний в українській історії. Цей, один з найвідоміших володарів свого часу вів успішні війни проти могутніх сусідів- з Османською Імперію, Угорщиною, Польщею та Волощиною; ці неймовірні зусилля невеличкої землі у центрі Європи дозволили відстояти автономію  власного князівства на подальші чотириста років, і зберегти хоча й примарне, але, все ж, напівавтономне існування держави та населення.
В період правління Стефана відбувається політичне зміцнення Молдавії. Її господар активно підтримував політичні, культурні та економічні зв'язки з тогочасною Україною: надав привілеї купцям Львова, сприяв розвиткові української культури (Євангелії з монастирів у Гуморі й Путні, літописи, державні грамоти, писані церковнослов'янською мовою української редакції).
Найдавніший в історії запис української народної пісні також пов'язаний з часом Стефана Великого, і присвячений саме йому. пісню доніс до нас у своїй граматиці чеський мовознавець Ян Благослав 1571 року:

СТЕФАН ВОЄВОДА 


Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?
[Ой як же Дунаю смутному не течи,
Що дно його точуть студені криниці,
А по середині та рибоньки мутять],
На версі Дунаю три роти ту стою.
Первша рота турецка,
Друга рота татарска,
Трета рота волоска.
У турецкі-м роті шаблями шермую,
У татарскі-м роті стрілками стріляю,
У волоскі-м роті Стефан воєвода.
В Стефанові роті дівониця плачет,
[Дівониця плачет], плачучи повідат:
«Стефане, Стефане, Стефан воєвода!
Альбо ме[не] пуйми, альбо ме[не] лиши!»
А што ми [од]речет Стефан воєвода?
«Красна дівонице, пуймил-бих [я] тебе,
[Красная] дівонько, неровнай ми єси;
Липил бих [я] те[бе], миленька ми єси».
[І] што-ж му [од]рекла [красная] дівонька?
[Одрекла дівонька]: «Пусти мня, Стефане!
Скочу я у Дунай, у Дунай глубокий.
А хто мя доплинет, [то] єго я буду».
Ніхто не доплинул красну [ю] дівоньку,
Доплинул дівоньку Стефан воєвода,
І узял дівоньку за білу ї ручку:
«Дівонько, душенько, миленька ми будеш».
(Подається за виданням: Ів. Франко, Студії над українськими народними піснями, т. І., Львів, 1913. У квадратних дужках наведені додатки, зроблені Франком).

Дивуватись такій силі впливів української культури на цю землю не варто - адже як князівство Молдавія виникла на уламках Київської русі, вірніше - Галицько-Волинського князівства. майже усі землі від Карпат до Дністра на той час були заселені тиверцями та уличами - одними з предків українців. В часи ж Стефана Великого Буковина, Мароморощина, Покуття та значна частина Дністро-Прутського межиріччя була заселена українцями. Вони складали понад третину населення держави. При цьому, офіційною, державною мовою Молдавії офіційною мовою до XVII ст. була руська — тобто староукраїнська. "Милостію Божією, ми, Стефан-воєвода, господар Землі Молдавскої, cвідомо чиним із сим нашим листом, каждому доброму, хто коли на нем узрить або єго чтучи услишить..." — так розпочинав свої грамоти Стефан Великий. Перші ж Євангелія староукраїнською мовою, Путнянське та Гуморське, з'явилися в Молдавії, за Стефанового володарювання.
Грамота Стефана Великого від 20 вересня 1503 р.
Господарем Молдавії Стефан став у квітні 1457-го, захопивши силоміць владу у свого дядька Петра Арона. Той здобув престол, отруївши власного брата — Стефанового батька, господаря Богдана ІІ. Стефан утік із Молдавії до волоського господаря Влада Цепеша — того самого, з якого Брем Стокер згодом зліпив образ вампіра Дракули. Стефан звернувся до Влада з проханням про військову допомогу. 1457 року він очоливши 6-тисячне волоське військо вирушив на молдавську столицю Сучаву, на півночі нинішньої Румунії. До його армії швидко долучились молдавани. 12 квітня Стефан завдав Петру Арону першої поразки, а за два дні розгромив остаточно. Суперник утік до сусідньої Польщі. 14 квітня Стефан став повновласним Господарем князівства. З молдавськими аристократами-боярами, невдоволеними новим господарем, Стефан не панькався. Після однієї з битв, наприклад: "стратив за зраду або за несумлінне виконання військових завдань одразу 20 значних бояр, яким стяли голову, і 40 малих, яких усіх настромили на палю".
Корогва Стефана Великого.
"Був цей Стефан не такий великий станом, гнівний і швидкий до пролиття невинної крові: багато разів, на бенкетах убивав людей без суду, — пише молдавський літописець Ґріґоре Уреке. — Попри це, був людиною з метким розумом, не ледачий, знав робити своє діло — перебував там, де ніхто й не подумав би. Майстер у справі воєн, де було потрібно, кидався сам у бій, щоб його військо не втекло з поля бою і щоб йому допомогти". А воював Стефан Великий за 47 років свого правління Молдавією багато й успішно проти усіх своїх сусідів. Загалом він провів 36 битв, в 34 з яких виходив переможцем. Одним з пріоритетів його політики була побудова та зміцнення фортець вздовж кордонів своєї країни. Серед них варто згадати Хотинську й Білгородську фортеці в нинішніх Чернівецькій та Одеській областях. Молдавський флот, що з'явився саме при Стефані, плавав до самої Генуї та Венеції.

Зміцнившись на молдавськім престолі, Стефан від 1470 року перестав платити данину турецькому султанові, яку щороку зобов'язувався давати до Стамбула його попередник Петро Арон. А коли союзник турків татарський хан учинив набіг на Молдавію, господар розбив його військо. Узяв у полон ханського сина. Стратив і його, і всю делегацію, яку хан надіслав для викупу. Молдавського вискочку мав провчити султанів воєначальник Сулейман-паша. Зібравши 120 тис. війська, той рушив на Молдавію. Стефан міг протиставити лише 40-тисячну армію. Виграти з нею відкритий бій було годі, тож господар обрав тактику випаленої землі.

 

Відступаючи вглиб своєї країни, молдавани все за собою знищували. Ховалися в лісах і зненацька нападали на османські загони. Копали ями, в яких ламали ноги турецькі коні, скидаючи додолу вершників. Підійшовши 10 січня 1475 року до Сучави, турки зустріли там несподіваний опір молдавського війська. Розбивши його передові загони, паша вже готувався ввійти до міста. Аж тут із лісу вискочив Стефан зі своїми основними силами. За кілька годин османське військо було розгромлене. "Найбільше лихо, яке впало на наші голови за всю добу ісламу", — так назвав цю битву турецький літописець. А Стефан уже за два тижні розписав у листах до західних монархів, що турків можна перемагати навіть малими силами. Просив допомогти відбити наступні напади — бо ж, ясна річ, султан не проковтне такої ганьби.

"Він найбільш гідний того, щоб йому передати провід і командування спільних сил християн проти невірних турків", — писав про Стефана Великого тодішній польський літописець Ян Длуґош. А Папа Сикст IV назвав молдавського правителя "Оборонцем Христовим". Але європейські монархи з допомогою йому не прийшли, коли турки невдовзі знову атакували Молдавію.

Господар тримався своєї тактики: докучлива партизанка, засідки й напади. Через брак продовольства турки повернулися додому, так і не провчивши бунтівного господаря.

1484 року турки й татари таки захопили причорноморські землі Молдавського князівства — нинішню південну Одещину — з фортецями Білгород і Килія. Це сильно вдарило по молдавській торгівлі, Молдавія відтоді назавжди втратила вихід до Чорного моря. Без жодної підтримки ззовні Стефанові щораз важче було протистояти туркам. Тому 1503-го, за рік до смерті, господар підписує угоду з султаном Баязидом ІІ. Той гарантує Молдавії незалежність, а Стефан погоджується платити формальну данину. Господар фактично викупив у Баязида право робити, що хоче. Але не встиг. Наприкінці життя він захворів на подагру. Господареві відрізали ногу. Він помер на 72-му році життя. "Стефана-воєводу поховала країна з великим жалем і плачем у Путнянському монастирі, який він сам спорудив, — пише Ґріґоре Уреке. — Жаль був такий, що всі плакали за ним, немовби за власним батьком".

Першою дружиною Стефана Великого була Євдокія — донька київського князя Семена Олельковича. По її смерті, 1467-го, Стефан одружився із Марією, грецькою князівною із кримського князівства Феодоро (Мангуп). Вона померла 1477 року. Третя дружина — Марія Войкиця, донька господаря Волощини Раду Гарного. Войкиця пережила свого чоловіка. Померла 511 року.

Стефан Великий мав вісьмох дітей — трьох доньок і п'ятьох синів. І ще, як стверджують історики, щонайменше восьмеро дітей були позашлюбні. Його наступником на молдавському престолі став син Богдан. Стефан назвав його на честь свого вбитого батька.

Зважаючи на величезний внесок Стефана Великого в українську історію, його можна цілком віднести і до українських національних героїв.
Молдавський господар Стефан Великий і Святий. Картина Соріна Думітреску, поч. 1990-х


Сергій Дрозд




Немає коментарів:

Дописати коментар